1.    Поняття про розвиток. Основні властивості розвитку. Закономірності психічного розвитку

Процес психічного розвитку дитини характеризується загальними закономірностями, що зберігаються протягом усього онтогенезу.

 Розвиток – процес незворотних, спрямованих і закономірних змін, що призводить до виникнення кількісних, якісних та структурних перетворень психіки і поведінки людини.

Основними властивостями розвитку, які відрізняють його від усіх інших змін, є такі:

а) незворотність – здатність до накопичення змін, “надбудови” нових змін над попередніми;

б) спрямованість – підпорядкованість єдиній, внутрішньо взаємозв’язаній лінії розвитку;

в) закономірність – здатність до відтворення однотипних змін у різних людей.

Також вирізняють головні фактори (провідні детермінанти) розвитку людини. До них належать:

1) спадковість – властивість організму повторювати у низці поколінь подібні типи обміну речовин та індивідуального розвитку;

2) середовище – суспільні, матеріальні і духовні умови існування людини;

3) активність – діяльний стан організму як умова його існування і поведінки; системо утворювальний фактор взаємодії спадковості і середовища.

Спадковість впливає на індивідуальні властивості людини і є передумовою її розвитку, середовище (суспільство) – на соціальні властивості особистості; активність – на індивідуальні і соціальні властивості.

Психічний розвиток дитини, перетворення безпомічного немовляти на особистість відбувається за певними законами, які вивчає дитяча психологія. Ця проблема є однією з найактуальніших у сучасній психології. Інтерес до неї має не лише теоретичну природу, значною мірою він спричинений і педагогічною практикою, яка потребує постійного вдосконалення навчання і виховання.

Питання про закономірності психічного розвитку вирішується неоднозначно. Так, Л. Проколієнко вказує на такі:

1.    Нерівномірність психічного розвитку.

2.    Інтеграція психіки.

3.    Диференціація психіки.

4.    Пластичність психіки і її здатність до компенсації.

Нерівномірність розвитку психіки означає, що у будь-яких, навіть найсприятливіших умовах навчання та виховання різні психічні прояви, психічні функції і психічні властивості знаходяться на різному рівні розвитку. У певні вікові періоди створюються найбільш сприятливі умови для розвитку певних психічних функцій. Ці вікові періоди вважаються сенситивними (сприятливими) для розвитку даної функції. Причинами такої сенситивності є:

а)    закономірності дозрівання мозкових структур;

б)   та обставина, що певні психічні функції можуть формуватися лише на основі вже сформованих інших психічних функцій (математичне мислення може формуватись лише на основі вже сформованої здатності людини до абстрактного мислення);

в)    життєвий досвід людини.

Інтеграція психіки полягає в тому, що в процесі розвитку психіка набуває все більшої єдності, цілісності та стійкості. Це означає, що в процесі розвитку малосистематизоване поєднання тимчасових психічних станів характерне для маленької дитини перетворюється у єдину цілісну систему стійких рис характеру, характерну для дорослої людини.

Диференціація психіки означає, що в процесі розвитку психічні прояви урізноманітнюються, розгалужуються (наприклад, у малої дитини інтелектуальні почуття представлені у вигляді допитливості, в процесі дорослішання інтелектуальні почуття дитини стають більш багатогранними і різноманітними і включають, крім допитливості, задоволення від розв’язання інтелектуальної задачі, незадоволення при нерозв’язанні, сумніви, здивування тощо.

Пластичність психіки означає здатність швидко, адекватно пристосовуватись до постійно змінюваних умов оточуючого середовища. На основі пластичності психіки виникає її здатність до компенсації. Коли при слабкості або дефектності однієї психічної функції прискорено розвивається інша психічна функція.

Закони психічного розвитку визначають ті загальні й окремі закономірності, за допомогою яких можна описати психічний розвиток людини, і спираючись на які можна цим розвитком керувати.

2.    Фактори психічного розвитку.

При вивченні закономірностей, які визначають динаміку розвитку психіки, особливої актуальності набуває питання про роль спадковості і середовища в цьому процесі, про співвідношення біологічного зростання і дозрівання зі становленням пізнання і якостей особистості. Якщо зростання пов’язане переважно з кількісними змінами, зі збільшенням, наприклад, маси тіла чи клітин головного мозку, то розвиток передбачає і якісні перетворення, зміни в світовідчутті, розумінні себе і оточуючих. Слід зазначити, що пошук відмінностей між зростанням і розвитком особливо складний, оскільки становлення психічної сфери тісно пов’язане зі зростанням матеріального субстрату психіки.

Найбільшою мірою на розвиток дитини діють два фактори: спадковість і середовище.

Спадковість розуміють як здатність живих організмів повторювати із покоління у покоління свою організацію, яка виявляється у схожих типах обміну речовин та індивідуального розвитку в цілому.

До спадковості відносять: окремі ознаки, які впливають на поведінку індивіда (задатки, властивості та тип нервової системи, конституція і будова тіла, статеві ознаки та ін.); вроджені програми поведінки (зокрема соціальної, що включає в себе обумовлену територію розвитку, момент запуску, послідовність розгортання та критичні точки).

Спадковість визначає передумови для подальшого психічного розвитку,

з якими народжується дитина на світ.

Середовище у психологічній науці найбільш важливий фактор психічного розвитку психіки індивіда. Це комплексна група чинників, що включає в себе природні та соціальні детермінанти, які створюють умови для розвитку особистості і впливають на її поведінку та діяльність.

Середовище дитини – виробниче, суспільне життя людей, суспільні відносини, культура, ідеологія (Г. С. Костюк). Ознаками середовища є: відсутність жорстко фіксованих і регламентованих меж у часі та просторі; одночасний вплив відразу на всі почуття; наявність основної і другорядної інформації; наявність великого об’єму інформації, набагато більшого, ніж ми здатні засвоїти; середовище завжди пов’язане і сприймається у зв’язку із діяльністю; наявність у середовищі матеріальних особливостей поряд із символічними та психологічними значеннями; середовище постійно діє як єдине ціле (М. Черноушек). З віком соціальне оточення розширюється. Поза соціальним середовищем дитина розвиватися не може – не може стати повноцінною особистістю. 

Вплив факторів спадковості та середовища на розвиток психіки  постійно розширюється. Водночас чинники є залежними один від одного.

 Питання для самоперевірки та самоконтролю

1. Що таке розвиток?

2. Які основні властивості психічного розвитку?

3.  Охарактеризуйте закономірності психічного розвитку.

4. Що є факторами психічного розвитку особистості?

5. Як розуміють середовище та які його основні характеристики?