1. Поняття віку та характеристика його у психології

Психічний розвиток дитини відзначається послідовною етапністю, тобто проходить ряд періодів, послідовна зміна яких необоротна і закономірна. Це означає, що процес психічного розвитку складається зі стабільних та перехідних періодів. Стабільні періоди довші за тривалістю, а перехідні, або критичні, виникають у кінці попереднього та на початку наступного періодів, тобто на їх межі.

З періодами людського життя пов’язане поняття віку. Вік – це якісно своєрідна сходинка психічного розвитку людини, що залежить від конкретних історичних умов, а також – у другому своєму значенні – вік позначає весь життєвий шлях живої істоти.

Розкриваючи питання періодизації психічного розвитку, ми переважно користуємось першим зі значень поняття віку.

Відлік віку починають від народження до фізичної смерті. Поняття «вік» – багатоаспектне, виступає у кількох формах – як хронологічний, біологічний, соціальний і психологічний вік.

Л. С. Виготський дає таке означення психологічного віку: «Новий тип будови особистості й її діяльності, ті психічні й соціальні зміни, які вперше виникають на даному віковому етапі і які у найголовнішому і основному визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, її зовнішнє і внутрішнє життя, весь хід її розвитку в даний період».

Психологічний вік тісно пов’язаний з поняттям психологічного часу: до якого вікового періоду людина сама себе відносить, у якому віці почувається.

 Наприклад, молоді люди схильні переоцінювати свій вік і вік оточуючих людей. Після 40 років спостерігається протилежна тенденція: люди сприймають себе молодшими, ніж вони є. І чим старше вони стають, тим більше «молодшають», і лише «біологічний» вік нагадує про справжні роки. Для встановлення етапів психічного розвитку необхідно виділити ознаки вікових періодів. Л.С. Виготський запропонував характеризувати віковий період (вік) на основі трьох параметрів:

1) соціальної ситуації розвитку;

2) особистісних новоутворень;

3) ведучої діяльності.

Соціальна ситуація розвитку – це особливе поєднання внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов. Вона включає вимоги дорослих, їх очікування щодо дитини; забезпечення матеріальних умов; особливості взаємин між та з оточуючими – зокрема, в сім’ї, у школі.

Новоутворення – це ті якісно нові зміни у психічному розвитку, які виникають наприкінці певного вікового періоду і іхарактеризують перебудову психіки особистості на новій основі.

Провідна діяльність  – це той вид діяльності, який обумовлює головні найважливіші зміни в психічному розвитку дитини у певному віковому періоді. Провідною діяльністю може бути спілкування, гра, учіння, праця. У кожному періоді розвитку провідна діяльність дитини доповнюється іншими видами її діяльності.

Вчені довели, що перехід від одного вікового періоду до іншого може здійснюватись двома основними шляхами:

1.    лірично-спокійно, без криз.

2.    кризово  – з наявністю вікових криз.

Найбільш яскраво вираженими виступають криза новонародженості, криза трьох років, криза при переході до підліткового віку.

Періодизація психічного розвитку дитини

Періоди психічного розвитку у дитячому віці

Психічний розвиток дитини проходить низку періодів. Кожен період є відрізком життєвого шляху дитини, певним етапом її розвитку як особистості з характерними для неї відносно стійкими якісними особливостями.

Періоди психічного розвитку – відрізки життєвого шляху індивіда, яким притаманні специфічні потреби, інтереси, способи дії, ставлення до навколишньої дійсності.

У період від народження до вступу до школи дитина долає (якщо не брати до уваги кризу, пов’язану з народженням) три вікові кризи: в одно-, три- і шести-семирічному віці. Відповідно, в цьому періоді виокремлюють три вікові етапи: немовлячий (від народження до року), раннє дитинство (від року до трьох років) і дошкільне дитинство (від трьох до шести-семи років). Кожен період є відрізком життєвого шляху дитини, певним етапом її розвитку як особистості з характерними для неї відносно стійкими якісними особливостями.

Дітей, які перебувають на одному віковому етапі психічного розвитку, характеризують такі якості, як ставлення до світу, потреби, інтереси, види дитячої діяльності. Особливу роль відіграє провідна діяльність, від якої залежать найважливіші особливості психічного розвитку на певному етапі. Для немовляти провідною діяльністю є емоційне спілкування з дорослим, дитини раннього віку – предметна діяльність, дошкільника – гра.

Психологічна вікова періодизація (виокремлення етапів психічного розвитку) ґрунтується на закономірностях психічного розвитку і передбачає такі етапи:

а) криза новонародженості;

б) немовлячий період – від народження до одного року життя ( 1 місяць – період новонародженості);

в) криза 1-го року;

г) раннє дитинство – від одного року до трьох років; ґ) криза 3-х років;

д) дошкільне дитинство – від трьох до шести-семи років;

е) криза 6-7-ми років.

Отже, періодами психічного розвитку дитини є:

1) період новонародженості (від народження до кінця першого місяця);

2) немовлячий вік (1 місяць – 1 рік);

3) ранній вік (1-3 роки);

4) молодший дошкільний вік (3-4 роки);

5) середній дошкільний вік (5 років);

6) старший дошкільний вік (6-7 років).

У межах кожного вікового періоду спостерігаються значні індивідуальні відмінності. Вікові особливості існують як найбільш типові, що характеризують особливості розвитку в той чи інший період, вказують на загальний розвиток. Тому у навчально-виховній роботі з дітьми необхідно враховувати вікові психологічні особливості, а також потрібно знати індивідуальні особливості дітей.

2. Критерії періодизації психічного розвитку

Віковий психічний розвиток прийнято поділяти на періоди з метою виявлення його закономірностей та специфіки. Існують різні підходи до періодизації психічного розвитку залежно від уявлень учених про зміст періодів, їх часові межі, важливі сторони розвитку. Згідно з періодизацією психічного розвитку можна виокремити три групи періодизацій: за зовнішнім критерієм, за одною чи кількома ознаками дитячого розвитку, на підставі кількох істотних особливостей цього розвитку.

Перша група характеризується побудовою періодизації на підставі зовнішнього, не пов’язаного з самим процесом розвитку критерієм. Це, зокрема, періодизації, створені за біогенетичною ознакою. Відповідно до них, онтогенез у короткому і згорнутому вигляді повторює філогенез. Тому процес індивідуального розвитку дитини вибудовується відповідно до основних періодів біологічної еволюції та історичного розвитку людства. В.Штерн відзначає що дитина у перші місяці свого життя знаходиться на стадії ссавця; у другому півріччі досягає стадії вищого ссавця – мавпи; потім початкових ступенів людського стану; розвитку первісних народів; починаючи зі вступу до школи засвоює людську культуру – спочатку у дусі античного і вітхозаповітного світу, пізніше (у підлітковому віці) у дусі середньовікового фанатизму і лише в зрілості піднімається до рівня культури Нового часу. Стани, заняття маленької дитини стають відголосками віків, що давно минули. Дитина розкопує хід у купі піску – її так само, як і її далеких предків, притягує печера. Дитина прокидається вночі від страху – значить відчуває себе у первісному лісі, повному небезпеки. Вона малює, і її малюнки подібні до наскальних зображень, що збереглися у печерах і гротах.

Іншим прикладом є періодизація Р.Заззо, французського психолога, в якій етапи дитинства співпадають зі ступенями системи виховання і навчання дітей. Стадія раннього дитинства триває до 3-х років, після неї починається стадія дошкільного віку (3-6 років), основний зміст якої складає виховання в сім’ї чи дошкільному закладі. Наступна стадія – стадія початкового навчання (6-12 років), на якій дитина набуває основних інтелектуальних навичок; стадія навчання в середній школі (12-16 років), коли вона одержує загальну освіту; і пізніше – стадія вищої чи університетської освіти. Оскільки розвиток і виховання взаємопов’язані і структура освіти ґрунтується на базі великого практичного досвіду, межі періодів, встановлені на підставі педагогічного принципу, майже співпадають з переломними моментами у дитячому розвитку.

У другій групі періодизації використовується внутрішній критерій. Таким критерієм стає один бік розвитку, зокрема, розвиток кісткової тканини, і розвиток дитячої сексуальності у З.Фрейда.

Зиґмунд Фрейд вважав головним джерелом та рушійною силою людської поведінки несвідоме, насичене сексуальною енергією. Сексуальний розвиток визначає розвиток всіх сторін особистості і може слугувати критерієм вікової періодизації.

Періодизації, що ґрунтуються на одній ознаці, суб’єктивні: авторами довільно обирається одна з численних сторін розвитку. Крім того, у них не враховуються зміна ролі вибраного критерію у загальному розвитку на різних його етапах, а значення будь-якої ознаки змінюється при переході від віку до віку.

Третя група періодизацій виокремлює періоди вікового розвитку на підставі кількох істотних особливостей цього розвитку.

Так, звертаючись до характеристики психічного розвитку особистості, варто знати, що всі індивіди проходять одні і ті ж стадії (ступені) психічного розвитку, але це відбувається по-різному. У процесі розвитку виробляється індивідуальна своєрідність кожної особистості.

З’являються індивідуальні відмінності у самому процесі розвитку і його результатах: у функціональних особливостях нервової системи, у фізичних, розумових, емоційних, моральних та інших властивостях, інтересах, нахилах і характерах, здібностях і темпераментах людей.

Набуваючи стійкого характеру, вони зумовлюють динаміку поведінки, успіхи людини. Виникнення цих відмінностей пов’язано з умовами розвитку. Поступово у процесі розвитку відбувається становлення цілісної, унікальної індивідуальності.

Питання до самоконтролю:

 1. Як психологи визначають поняття “вік” у контексті розвитку особистості?

2. Які основні етапи вікової періодизації виділяються в психології ?

3. Охарактеризуйте ознаки вікових періодів, які запропонував Л.С. Виготський.

4. Назвіть етапи та закономірності, на яких ґрунтується періодизація психічного розвитку дитини.