2.1 Методологічні принципи вивчення психіки дитини

Психіка дитини надто вразлива і піддатлива зовнішнім несприятливим впливам, грубе втручання може загальмувати або викривити психічний розвиток дитини. Тому при вивченні дитячої психології послуговуються такими принципами:

1) гуманізму і педагогічного оптимізму. Провідний зміст його виражається у вимозі “Не зашкодь!”. Психолог повинен передусім знати психологічні особливості, причини поведінки дитини, тактовно, чуйно, шанобливо ставитися до неї, вірити в її майбутнє. Психологічне дослідження передбачає не тільки встановлення рівня розвитку, але й вивчення його прихованих резервів;

2) науковості й об’єктивності. Цей принцип передбачає вивчення психічного розвитку, його механізмів і закономірностей відповідно до засад дитячої психології, а не інших наук чи за аналогією до психічних особливостей дорослого. При цьому важливо враховувати закони і закономірності дитячого розвитку, особливості дитячої психіки на кожному віковому етапі. Психологія виходить із того, що дитина є повноцінною людиною з притаманними їй власним баченням світу, складом думок, змістом і проявами переживань. Перед вивченням дитини і її внутрішнього світу необхідно засвоїти основні ідеї психологічної науки, оволодіти спеціальними знаннями з дитячої психології;

3) детермінізму. Будь-яке психічне явище взаємопов’язане з іншими, обумовлюється комплексом зовнішніх і внутрішніх причин: умовами життя, вихованням, особливостями соціального оточення, характером спілкування дитини з дорослими та однолітками, специфікою її діяльності й активності. Не буває “добрих” або “важких” дітей, а є причини, які зумовлюють прояв певної якості, властивої конкретній дитині. Тому так важливо зрозуміти причини становлення психіки дитини, конкретних психологічних фактів;

4) єдності свідомості і діяльності. Свідомість формується в діяльності, “керує” нею, а ускладнення діяльності, засвоєння нових її видів збагачує і змінює свідомість. Це означає, що вивчати свідомість можна опосередковано, через вивчення діяльності дитини;

5) розвитку психіки, свідомості в діяльності. Всі психічні особливості дитини перебувають у становленні, основною умовою їх прояву і розвитку є діяльність. Вона не лише виступає однією з умов розвитку психіки, але й одним із шляхів її вивчення. Тому для вивчення психічних особливостей дитини потрібно організувати відповідну діяльність (творчу уяву, наприклад, можна зафіксувати в малюванні або при складанні казок);

6) історизму (генетичний підхід до вивчення психіки дитини). Під час вивчення явищ дитячої психології необхідно з’ясовувати, як вони виникли, розвиваються і змінюються під впливом взаємодії дитини з дорослим, її діяльності і спілкування з однолітками. Цей принцип спрямовує дослідника на аналіз впливу конкретних культурно-історичних умов на розвиток психіки дітей, становлення їхньої особистості;

7) комплексності, системності і послідовності. Вивчення дитини має відбуватися послідовно, через певні проміжки часу. При цьому необхідно досліджувати не окремі параметри, а простежувати всі аспекти розвитку, щоб не лише контролювати, але й прогнозувати його перехід, ставити педагогічні завдання. Важливо також визначити місце кожної якості у структурі психіки, її взаємозв’язок з іншими сторонами психічного розвитку. Жодна властивість не виникає ізольовано: поява однієї неодмінно стимулює появу іншої. Безсистемне дослідження не дає цілісної картини психічного розвитку дитини. Це зобов’язує дослідника не аналізувати розрізнені факти, а зіставляти їх, простежувати всі аспекти розвитку психіки дитини в їх взаємозв’язках;

8) ретельності і регулярності. Дотримання його передбачає детальне, системне відстежування процесу формування психіки дітей з використанням відповідних методів дослідження;

9) вікового, індивідуального та особистісного підходу. Загальні закони психічного розвитку проявляються у кожної дитини індивідуально, своєрідно і неповторно. Кожна дитина засвоює мовлення, вчиться ходити, діяти з предметами, при цьому шлях її розвитку залишається індивідуальним.

Важливо пам’ятати, що дитина є специфічним об’єктом дослідження. Дитяча психіка знаходиться у становленні і розвитку, вивчаючи її, необхідно керуватися методологічними принципами.

2.2 Класифікація методів дитячої психології

Психологія, як і кожна наука, послуговується як загальнонауковими, так і специфічними методами – способами, які дають змогу досліджувати предмет науки. Відповідно до цілей і мети дослідження обирають певну сукупність (систему) методів, які об’єднують у методику дослідження.

        Засобами психологічного дослідження виступають методи – певні шляхи збору наукових фактів, які потім слугують предметом теоретичного аналізу. Методи психології відображають специфіку психологічних фактів або явищ.

У вітчизняній психологічній науці існує декілька підходів до класифікації методів психологічного дослідження. Одна із них належить С. Л. Рубінштейну.

Так, автор виділяє як головні методи психології спостереження і експеримент. Спостереження поділяє на “зовнішнє” і “внутрішнє” (самоспостереження), а експеримент – на лабораторний, природний і психолого-педагогічний. С. Рубінштейн також виокремлював і допоміжний метод – фізіологічний експеримент (основна модифікація – метод умовних рефлексів). Крім того, він виділяє і прийоми: вивчення продуктів діяльності, бесіду і анкету.  

Проте найбільшого поширення у дитячій психології набула класифікація методів Б. Г. Ананьєва. Всі методи автор поділяє на:

1) організаційні; 2) емпіричні; 3) способи обробки даних; 4) інтерпре-

таційні.

І. Організаційні методи.

До першої групи Б. Г. Ананьєв відносить три методи, які, власне, є стратегіями дослідження: порівняльний, лонгітюдний, комплексний.

Порівняльний метод, який ще називають методом вікових або поперечних зрізів. Він передбачає одночасне вивчення певного психічного явища у різних вікових груп з метою виявлення його динаміки;

‒ лонгітюдний – передбачає дослідження динаміки певного психічного явища у одних і тих же конкретних дітей або їх груп протягом тривалого часу (кількох років);

‒ комплексний – в дослідженнях беруть участь різні спеціалісти (фізіологи, гігієністи, педагоги і психологи).

ІІ. Емпірічні методи.

До другої групи автор відносить спостереження і самоспостереження, експеримент (лабораторний, природній та ін. види), психодіагностичний метод, аналіз процесів і продуктів діяльності (проксіометричні методи), моделювання і біографічний метод. Ця група методів спрямована на збір і отримання даних у психологічному дослідженні.

Спостереження і самоспостереження. Спостереження – планомірне споглядання психічного явища.

Переваги: відбувається в природніх умовах – суб’єкт діє об’єктивно; простий в організації; досліджує велике коло прблем.

Недоліки: суб’єктивізм в інтерпретації результатів дослідження ( краще коли    ведеться кількома експерементаторами):

–  іноді доводиться довго чекати прояву бажаного явища;

–  пасивність експерементатора;

–  не можна повторити ситуацію, явище;

–  неможливість дослідити глибинні утворення психіки (мрійливість).

Вимоги до спостереження:

1)  визначити предмет спостереження;

2)  скласти план;

3)  чітко визначити час, мету;

4)  продумати організаційні моменти ( де? коли? як?);

5)  фіксація результату спостереження.

Експериментальні методи.

Експеримент- створення певних умов для виявлення і вивчення психічних явищ.

Види експерименту:

а) природний                                  а) констатуючий;

б) лабораторний                             б) формуючий.

Природний експеримент – створення природних мов для проведення дослідження.

Переваги:

–  природні умови     

–  об’єктивні дані;

– можливість втрутитися;

Недоліки: – неможливість чіткого відтворення ідентичної ситуації;

–  важко отримати кількісні дані.

Лабораторний експеримент – проводиться з використанням спеціальних приладів.

Переваги: – точність дослідження, можливість отримати числові дані;

–  короткотривалість;

–  можливість повтору;

Недоліки: – неприродність поведінки.

Констатуючий: за допогою різних методів робиться зріз рівня розвитку певного явища, якості.

Формуючий – створюються умови, при яких певна якість розвивається.

Психодіагностичні методи.

Тести – одномоментний іспит за допомогою 1 тесту не може показати цілісну картину.

Анкетування – одноразове опитування великої кількості людей.

Переваги: – можливість опитати велику кількість людей за невеликий проміжок часу.

Недоліки: –    висока ймовірність необ’єктивних результатів (бажаних);

–  неможливість дослідити глибинні явища.

Бесіда – розмова на певну тему.

Вимоги до проведення бесіди:

–  продумати місце, час;

–  скласти план бесіди (особливо початок);

–  намагатися підібрати відповідний словниковий запас.

Опитувальники                    

Аналіз продуктів діяльності

Соціометрія

Інтерв’ю                                 

Біографічний метод

ІІІ.  Методи обробки даних

Третю групу методів складають математично-статистичний метод і метод якісного аналізу результатів.

1)  кількісний метод (статистичний)

2)   якісний метод (диференціація матеріалу по групах, аналіз)

ІУ. Інтерпретаційні методи

Методи, які входять до четвертої групи, допомагають встановити вертикальні і горизонтальні зв’язки між явищами, які досліджуються. Це генетичний (онто-філогенетичний) і структурні (типологізація, класифікація та ін.) методи:

‒ генетичний – аналіз матеріалу в плані розвитку з виділеннями окремих фаз, стадій, критичних моментів

‒ структурний – встановлення структурного зв’язку між усіма характеристиками особистості.

 Отже, для вивчення дитячої психології використовуються різноманітні методи, кожен з яких має свої переваги і недоліки, які необхідно враховувати при виборі.

 Питання для самоперевірки та самоконтролю

1. Які принципи закладено в основу методів у дитячій психології?

2. Поміркуйте, які особливості використання методів у дитячій психології.

3. Які вимоги до використання методів? Проаналізуйте їх.

4. На які групи поділяв методи Б. Г. Ананьєв? Що покладено в основу такого поділу?

5. Проаналізуйте методи, які використовуються у дитячій психології.