1. Предмет і значення дитячої психології.

2. Роль дитячої психології у діяльності вихователя та вчителя.

3. Методологія і методи дитячої психології.

 

1.                 Предмет і значення дитячої психології

Дитяча психологія є молодою наукою. Зародилась вона наприкінці XIX ст. з виходом книги німецького вченого-фізіолога Вільгельма Прейєра (1841–1897) “Душа дитини“, у якій подано нотатки щоденних спостережень автора за розвитком свого сина.

Дитяча психологія є окремою частиною вікової психології, що вирізняється самостійним предметом досліджень.

Дитяча психологія – галузь психологічної науки, що вивчає факти і закономірності психічного розвитку дитини від народження до вступу у школу.

Специфіка вивчення дитини в дитячій психології полягає в тому, що досліджуються не лише психічні процеси і якості самі по собі, але й закони їх виникнення і становлення. Дитяча психологія показує механізми переходу від однієї вікової стадії до іншої, характерні ознаки кожного періоду і їх психологічний зміст.

Предметом дитячої психології є закони психічного розвитку дитини.

Дитяча психологія займається вивченням певних проблем, зокрема:

1. Дитяча психологія вивчає психічний розвиток дитини на різних етапах її індивідуального життя. Лінії психічного розвитку – це, по-перше, виникнення і вдосконалення психічних процесів (пізнавальних та емоційно-вольових), по-друге, становлення особистості (характеру, спрямованості, мотивації), по-третє, розвиток різних видів діяльності особистості.

2. Важливою проблемою дитячої психології є періодизація психічного та особистісного розвитку людського індивіда. Розглядаються динамічні (характеристики процесу змін) та змістові (новоутворення особистості, аналіз психіки на кожному віковому етапі) закономірності психічного та особистісного розвитку дитини.

3. Дитяча психологія вивчає взаємозв’язок психічного розвитку із розвивальними впливами на дитину з боку дорослих (зокрема педагогів і батьків), особливості формування психічних якостей підростаючої особистості.

4. Дитяча психологія досліджує співвідношення біологічних (спадковості, дозрівання організму) й суспільних факторів на різних етапах онтогенезу, а також в історичному контексті.

До предмету дитячої психології входить вивчення умов і рушійних сил розвитку психіки дитини, закономірностей періодизації психічного розвитку, розкриття індивідуально-типологічних варіантів психічного розвитку людини на етапі дитинства.

У філософії дитяча психологія запозичила загальнофілософські методи пізнання, знання загальних законів розвитку, що дало змогу їй знайти правильний підхід до вивчення психічного розвитку дитини, розкрити процес виникнення свідомості, набуття нею соціальних якостей, залучення до вселюдського досвіду. Дитяча психологія послуговується загальнопсихологічними знаннями про психіку людини, без яких неможливе психологічне вивчення діяльності дитини, її психічних станів і процесів, властивостей особистості. Загалом багато закономірностей психіки дорослого неможливо зрозуміти, якщо не знати і не враховувати їх походження. Послуговується дитяча психологія надбаннями анатомії і фізіології, особливо даними про розвиток нервової системи і вищої нервової діяльності дитини.

Активно взаємодіє дитяча психологія з педагогікою, яка потребує знань закономірностей та особливостей психічного життя дитини, перебігу процесів у її психіці тощо. “Якщо педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, – писав К. Ушинський, – то вона повинна перше пізнати її також в усіх відношеннях”¹. Педагогіка може успішно розробити план виховання цілісної особистості, якщо спиратиметься на весь комплекс наук про людину, центром якого є психологія: “Ми не кажемо педагогам, дійте так чи інакше, але кажемо їм, вивчайте закони психічних явищ, якими хочете керувати, і дійте, зважаючи на закони й обставини, у яких ви хочете їх застосувати”.

Психолог, вивчаючи закони психічного розвитку дитини, не може не використовувати знання з педагогіки. Адже свідомість і особистість дитини не розвивається безпричинно і спонтанно. Причини цього розвитку закорінені у змісті й організації життя дитини. Тому без педагогіки дитяча психологія втрачає предмет вивчення і базову мотивацію.

 

2.          Роль дитячої психології у діяльності вихователя та вчителя

 

Психологія для педагога, за словами вітчизняного педагога Костянтина Ушинського (1824–1870), є однією з найнеобхідніших дисциплін, оскільки у процесі виховання він постійно перебуває у площині психічних явищ. Дитяча психологія, зазначав психолог Лев Виготський (1896–1934), має бути не лише консультантом і посередником педагогіки. Її завдання полягають у психологічному обґрунтуванні навчання і виховання дітей на основі спеціальних психологічних досліджень. Особливо важливими її завданнями є відображення унікальності кожного вікового етапу від народження до вступу дитини до школи, з’ясування тенденцій, закономірностей психічного розвитку дитини.

Дитяча психологія є однією з основних галузей психологічної науки в підготовці вихователів дошкільних закладів та вчителів початкової школи. Знання її (закономірностей психічного розвитку, розумових, вольових і емоційних якостей, здібностей та інтересів дошкільника) має важливе значення для навчання і виховання дітей дошкільного віку, а в результаті й молодших школярів.

Не володіючи знаннями з дитячої психології, вихователь не зможе встановити контакт із дітьми, керувати їх розвитком, уникнути помилок у своїй роботі, а вчитель початкової школи не зможе якісно продовжити роботу у шкільному віці. Психологія допомагає педагогу знайти підхід не тільки до комунікабельних, а й до малоактивних дітей, які потребують особливої уваги, розпізнати багато фактів дитячої поведінки, причини стійких помилок дітей, особливості їхньої поведінки у колективі, взаємини з однолітками і дорослими тощо. Завдяки їй педагог зможе “проєктувати” розвиток особистості вихованців, допомогти їм уникнути помилок і невдач, зрозуміти закономірності результатів у своїй діяльності, цілеспрямовано шукати, знаходити раціональні способи досягнення педагогічної мети.

Знання дитячої психології допомагає вихователю побачити і подолати причини, які породжують у деяких дітей труднощі під час засвоєння нового матеріалу, негативну поведінку тощо. Вивчення психічних особливостей дітей дає змогу побачити, що в одних недостатньо розвинені інтереси, пізнавальна активність, вони байдужі до навчання, інші – надто неорганізовані, не вміють зосередитися, а ще інші – не вміють думати, аналізувати, погано розуміють пояснення вихователя, вчителя. З урахуванням цього педагог знаходить індивідуальний підхід до кожного учня, прагнучи в одних дітей пробудити інтерес до занять, в інших – організувати увагу чи домогтися правильного розуміння засвоюваного матеріалу, забезпечивши успішний розвиток усіх дітей групи.

Вихователь зосереджується не тільки на недоліках, а й на позитивних психічних якостях дітей: творчій ініціативі, здібностях (до музики, малювання тощо) з метою їхнього подальшого розвитку.

Вивчення психології має велике значення для роботи вихователя над собою, передусім для подолання власних недоліків, розвитку здібностей, формування професійних якостей особистості, необхідних для роботи з дітьми, без чого йому не бути уважним спостерігачем, готовим не тільки зрозуміти дитину, але й підтримати, розвинути всі її найкращі якості.

Отже, для успішного виховання і навчання дітей вихователям дошкільних закладів необхідно знати закономірності їхнього психологічного розвитку, тобто знати дитячу психологію.

 3.          Методологія і методи дитячої психології

 Психологія, як і кожна наука, послуговується як загальнонауковими, так і специфічними методами-способами, які дають змогу досліджувати предмет науки. Відповідно до цілей і мети дослідження обирають певну сукупність (систему) методів, які об’єднують у методику дослідження.

Методи науки, як правило, ґрунтуються на основних закономірностях предмета дослідження.

Методологічні принципи вивчення психіки дитини

Психіка дитини надто вразлива і піддатлива зовнішнім несприятливим впливам, грубе втручання може загальмувати або викривити психічний розвиток дитини. Тому під час вивчення дитячої психології послуговуються такими принципами:

1) Гуманізму і педагогічного оптимізму. Провідний зміст його виражається у вимозі “Не зашкодь!”. Психолог, педагог повинен передусім знати психологічні особливості, причини поведінки дитини, тактовно, чуйно, шанобливо ставитися до неї, вірити в її майбутнє.

2) Науковості й об’єктивності. Цей принцип передбачає вивчення психічного розвитку відповідно до засад дитячої психології, а не інших наук чи за аналогією до психічних особливостей дорослого. При цьому важливо враховувати закони і закономірності дитячого розвитку, особливості дитячої психіки на кожному віковому етапі. Психологія виходить із того, що дитина є повноцінною людиною з притаманними їй власним баченням світу, складом думок, змістом і проявами переживань.

3) Детермінізму. Будь-яке психічне явище взаємопов’язане з іншими, обумовлюється комплексом зовнішніх і внутрішніх причин: умовами життя, вихованням, особливостями соціального оточення, характером спілкування дитини з дорослими та однолітками, специфікою її діяльності й активності. Не буває “добрих” або “важких” дітей, а є причини, які зумовлюють прояв певної якості, властивої конкретній дитині. Тому так важливо зрозуміти причини становлення психіки дитини, конкретних психологічних фактів.

4) Єдності свідомості і діяльності. Свідомість формується в діяльності, “керує” нею, а ускладнення діяльності, засвоєння нових її видів збагачує і змінює свідомість. Це означає, що вивчати свідомість можна опосередковано, через вивчення діяльності дитини.

5) Розвитку психіки. Психіку можна правильно зрозуміти, якщо розглядати її у безперервному розвитку як процес і результат діяльності.

6) Історизму (генетичний підхід до вивчення психіки дитини). Під час вивчення явищ дитячої психології необхідно з’ясовувати, як вони виникли, розвиваються і змінюються під впливом взаємодії дитини з дорослим, її діяльності і спілкування з однолітками.

7) Комплексності, системності і послідовності. Вивчення дитини має відбуватися послідовно, через певні проміжки часу. При цьому необхідно досліджувати не окремі параметри, а простежувати всі аспекти розвитку, щоб не лише контролювати, але й прогнозувати його перехід, ставити педагогічні завдання.

8) Ретельності і регулярності. Дотримання його передбачає детальне, системне відстежування процесу формування психіки дітей з використанням відповідних методів дослідження.

9) Вікового, індивідуального та особистісного підходу. Загальні закони психічного розвитку проявляються у кожної дитини індивідуально, своєрідно і неповторно. Кожна дитина засвоює мовлення, вчиться ходити, діяти з предметами, при цьому шлях її розвитку залишається індивідуальним.

Методи дитячої психології

Вивчення психіки дитини становить складну задачу науковців, а також педагогів. Засобами психологічного дослідження виступають методи – певні шляхи збору наукових фактів, які потім слугують предметом теоретичного аналізу. Методи психології відображають специфіку психологічних фактів або явищ.

Методи вивчення дитячої психології – способи виявлення фактів, що характеризують психічний розвиток дитини.

Кожна мати, вихователь тощо мають змогу спостерігати за розвитком дитини. Однак у їхніх повсякденних враженнях головне і другорядне не вирізняється, а наука потребує достовірних і об’єктивних фактів, які не залежали б від особистого враження спостерігача і могли бути перевірені шляхом отримання їх заново іншим дослідником.

Дитяча психологія здобуває психологічні факти завдяки порівнянню особливостей дітей різного віку: вивчаючи тривалий час одних і тих самих дітей і фіксуючи зміни, що відбуваються з ними, або вивчаючи дітей кожної вікової групи, з’ясовуючи відмінності між ними на різних вікових етапах.

Методи дитячої психології можна розподілити на чотири групи.

1 група вирізняється за організаційним критерієм і включає:

• порівняльний метод, який ще називають методом вікових або поперечних зрізів. Він передбачає одночасне вивчення певного психічного явища у різних вікових груп (підлітки, молодший школяр, юнацький вік), (дошкільники, молодші школярі) з метою виявлення його динаміки. Прикладом такого дослідження є робота О.О. Смірнова і його співробітників з проблеми пам’яті, де співставляються особливості деяких процесів мислення у дошкільників, школярів і дорослих людей);

• лонгітюдний – передбачає дослідження динаміки певного психічного явища у одних і тих же конкретних дітей або їх груп протягом тривалого часу (кількох років). Предметом дослідження цього методу можуть бути розвиток мовлення, інтелекту, самосвідомості. Дослідження повторюються через значні проміжки часу і порівнюють отримані дані з попередніми. Підсумком цього методу є індивідуальна монографія про хід психічного розвитку. Наприклад, французький психолог Р. Зазю протягом багатьох років досліджував одні і ті ж пари однояйцевих близнюків, що дозволило пояснити формування особистісних відмінностей між ними впливом соціального середовища;

• комплексний – в дослідженнях беруть участь різні спеціалісти (фізіологи, гігієністи, педагоги і психологи).

2 група – це емпіричні методи (дослідницькі), до яких належить:

• cпостереження;

• cамоспостереження;

• експеримент – природний, лабораторний.

3 група – психодіагностичні методи – виявляють актуальний рівень розвитку психіки чи особистості дитини (тести).

4 група – додаткові методи, які самі по собі не забезпечують достатньої об’єктивності результатів – аналіз продуктів діяльності, аналіз класних і шкільних документів, біографічні методи, бесіда, інтерв’ю.

5 група – методи обробки результатів, що включають кількісну обробку методами математичної статистики (кореляційний, дисперсійний, факторний аналізи) та якісну обробку шляхом диференціації результатів (за типами, видами, варіантами, їх категоризацію).

За іншою класифікацією методи дослідження у дитячій психології поділяють на основні (спостереження і експеримент), які забезпечують достовірну інформацію про специфіку дитячого розвитку, та допоміжні (тестування, бесіда, аналіз продуктів діяльності, соціометричний метод), використання яких надає інформацію ілюстративного плану для побудови гіпотез і припущень.

Спостереження – планомірне, цілеспрямоване сприймання психічних явищ відповідно до заздалегідь розробленої програми.

У процесі спостереження дослідник цілеспрямовано простежує поведінку дітей у природних умовах, фіксуючи побачене.

Під час спостереження дослідник не втручається у психічні прояви, а дитина не знає, що за нею спостерігають. За інших умов вона не зможе поводитися природно і невимушено. Тому спостереження має здійснювати людина, до якої дитина звикла.

Спостереження має бути правильно побудованим, мати чітко окреслену мету, пов’язану із завданнями дослідження, характеризуватися систематичністю і планомірністю, відповідати його програмі. Особливо важливе значення має дотримання схеми спостереження, яку складають після попереднього вивчення предмета дослідження. У ній передбачають основні акти поведінки, можливі дії, словесні реакції дітей на певні впливи. Що детальніша схема, то точніші результати спостереження, які заносять у протокол і піддають математичній обробці.

У процесі спостереження дослідник може простежувати тільки зовнішні прояви поведінки дитини: дії з предметами, висловлювання, виразні рухи та ін. Однак психолога цікавлять не вони, а приховані за ними психічні процеси, якості, стани. При цьому важливо не тільки ретельно фіксувати особливості поведінки дитини, але й правильно їх тлумачити.

Під час спостереження дослідник має дотримуватися таких вимог:

1) чіткого формулювання мети (визначати, які сторони поведінки, діяльності, психіки дитини необхідно спостерігати);

2) об’єктивності (необхідність фіксувати психічні явища, процеси, унеможливлювати необґрунтовані тлумачення суб’єктивних станів дитини);

3) систематичності, безперервності (це дає змогу отримати дані, що характеризують процес розвитку, а не окремі стани дитини);

4) прихованості спостереження від дитини (дотримання цієї вимоги є важливою умовою об’єктивності отриманих даних).

За масштабами спостереження бувають суцільні і вибіркові, повні і часткові.

Суцільні спостереження охоплюють одночасно багато сторін поведінки дитини, вимагають тривалого часу для їхнього проведення. Вони завжди бувають вибірковими: фіксують тільки найважливіше, особливо факти, які свідчать про нові якості і можливості дитини.

Повне спостереження передбачає дослідження всіх психічних проявів, часткове спостереження – одного з них, наприклад, мовлення або гри.

Спостереження залежить від позиції спостерігача, який може бути включений у групу дітей, взаємодіяти з ними й одночасно спостерігати за їхнім розвитком або перебувати поза дитячим колективом. Залежно від участі педагога у спостереженні розрізняють включене і приховане спостереження. Під час включеного спостереження слід мати на увазі, що спостерігач є дорослою людиною, на яку діти орієнтуються у своїй поведінці.

Іноді в дитячій психології застосовують приховане спостереження, для чого використовують спеціальний прилад – “дзеркало Гезелла”, яке має односторонню проникливість. Його розташовують між кімнатою, в якій перебуває дитина, і кімнатою, в якій працює дослідник. Тобто у першій кімнаті на стіні висить звичайне дзеркало, а в другій є вікно, через яке можна спостерігати за дитиною. На сучасному етапі з цією метою використовують телевізійні установки і кінокамери.

Метод спостереження незамінний для нагромадження фактів, однак потребує багато часу і зусиль. Дослідник не має права втручатися в дитячу діяльність, стимулювати необхідне психічне явище, він тільки може вичікувати і фіксувати. Не завжди він може з’ясувати причини тих чи інших проявів у психічному житті дитини. Часто він бачить те, що вже знає, залишаючи невідоме поза своєю увагою.

Нерідко дослідник змушений спеціально викликати прояви дитячої психіки, які його цікавлять. На це і спрямований психологічний експеримент.

Психологічний експеримент (лат. Ехреrimentum – спроба, дослід) – спеціально організована форма дослідження психічного розвитку дитини.

В експерименті дослідник навмисно створює і видозмінює умови діяльності дитини, ставить перед нею певні завдання і на підставі того, як ці завдання розв’язуються, робить висновки про її психологічні особливості.

Найточнішим і найдоказовішим є лабораторний експеримент, який проводять у спеціально обладнаному приміщенні з використанням різних приладів та установок (апаратів, на яких експериментатор показує картинки, вмикає лампочки, дзвінки та інші подразники). Дитину поміщають у спеціально обладнану камеру, де вона займає визначене місце перед екраном або за столом. Іноді до її тіла прикріплюють датчики, що вловлюють зміни в судинній, м’язовій, нервовій системах дитини і передають сигнали спеціальним приладам для записування. При цьому використовують реєстрування, тобто фіксатори часу, сили, швидкості і спрямованості рухів, процесів збудження в корі головного мозку, що виникають під впливом певного подразника, загального стану дитини. Таке дослідження незвичне для дитини, яка не бачить експериментатора, оскільки він подає сигнали і спостерігає за нею через спеціальні “вічка”.

У лабораторних експериментах досліджують особливості відчуттів і сприймань, швидкість реакцій на подразники, обсяг уваги тощо. Дані вимірюють і реєструють з великою об’єктивністю і точністю. Однак у незвичних умовах лабораторії дитина може показати не такі результати, як у природних, тому отримані дані нерідко є обмеженими.

Найпродуктивнішим у дитячій психології вважається природний експеримент. На відміну від лабораторного він зберігає переваги спостереження (природність умов), унеможливлює викривлення психічних проявів. Під час нього в активній позиції стосовно дитини перебуває дослідник, організовуючи, наприклад, гру з метою вивчення її вольових якостей.

Природні експерименти слугують для дослідження усіх психічних процесів і властивостей особистості дошкільників. Часто їх застосовують безпосередньо у групі дитячого садка (дослідник виступає у ролі вихователя, організовуючи діяльність дітей). Діти при цьому не підозрюють, що ігри, завдання, які їм запропонували, мають певну дослідницьку мету. Наприклад, дітям дають картинки, на яких зображені тварини, машини, меблі, іграшки, і пропонують розкласти їх за тематичною спрямованістю. Дослідник при цьому має змогу з’ясувати, як вони узагальнюють, на які ознаки при цьому звертають увагу. На заняттях зі старшими дошкільниками із виготовлення іграшки одній групі кажуть, що нею будуть гратися діти, другій – що іграшку вони подарують мамі, а третій – що її подарують малюкам, у яких немає іграшок. Для дітей це заняття е звичним, а досліднику допомагає визначити вплив різних мотивів на діяльність дитини.

Про переваги природного експерименту свідчить дослідження, під час якого необхідно запам’ятати і пригадати низку слів у ситуації лабораторного експерименту і в ситуації гри, виконуючи роль “покупця” (купуючи в “магазині” необхідні предмети). Аналіз отриманих результатів засвідчив, що ефект запам’ятовування у грі помітно вищий.

Широко використовують у дитячій психології формувальний експеримент, під час якого способом дослідження психічних процесів і якостей є навчання дітей, спрямоване на їх формування або вдосконалення.

Експериментатор розкладає перед дитиною 10 картинок і звертається до дівчинки: Наталка, запам’ятай якомога більше картинок. Наталка (дивиться на картинки): Так, про себе буду повторювати, якщо так (ворушить губами). Втомилася. Спочатку відпочину.

Експериментатор: Запам’ятай якомога більше картинок. Наталка дивиться на картинки. Експериментатор через 20 секунд прибирає картинки і звертається до дівчинки: Назви, будь ласка, картинки, які ти запам’ятала. Наталка (дивиться на дорослого): Лійка, лієчка, що там ще було? Їжачок, лампа, так. Ну, що там ще було? Ніяк не можу пригадати. Лампа була, ну, лампа, ну, лопата, а ось інше що? Експериментатор: Більше не пам’ятаєш? Наталка: Зараз подумаю. Автобус. Тепер згадала.

Бесіда – метод отримання інформації за допомогою словесного спілкування дослідника з дитиною з метою виявлення фактів, що характеризують її особистісні прояви (інтереси, знання, ставлення та ін.).

Використовують бесіду за необхідності з’ясувати знання та уявлення дитини, її думку про предмети, явища, події, людей і їхні вчинки, про себе. Проводять її з використанням додаткового матеріалу (казок, картинок, малюнків, іграшок) або у формі діалогу. Що старші діти, то частіше послуговуються діалогічною формою. Питання для бесіди повинні мати певну мету, бути чіткими і лаконічними, позбавленими малопоширених слів, слів з подвійним значенням. Необхідно уникати подвійних питань, оскільки дитина найчастіше відповідатиме на одне з них. Формулювання їх повинне унеможливлювати шаблонні відповіді. Бажано, щоб питання були позбавлені оцінних слів, які викликають негативне або позитивне ставлення (“Тобі подобаються діти, які постійно роблять погані вчинки?”). Питання також не мають навіювати дитині певні відповіді.

Як правило, питання продумують заздалегідь і формулюють дітям у певній послідовності або змінюють їх залежно від відповіді дитини на попереднє питання. Бесіда з нешаблонним використанням питань значно продуктивніша, оскільки дає змогу врахувати індивідуальні особливості дитини. Проведення її вимагає глибокого розуміння дітей, гнучкості і винахідливості.

Бесіду повинен проводити підготовлений дослідник (тактовний, привітний, здатний відчувати індивідуальність дитини). Адже, як показує досвід, відповідь дитини залежить не лише від змісту питань, але і від її ставлення до дослідника, усвідомлення значущості теми розмови.

Тривалість бесіди має охоплювати не більше 10–15 хв. Під час розмови з дитиною слід викликати в неї інтерес до теми бесіди. Її результати детально записують або “фотографічно” фіксують у протоколі.

Основні вимоги до бесіди як методу:

а) нежорстка, гнучка програма, яка допомагає оперативно спілкуватися залежно від суджень суб’єкта дослідження, його реакцій, психологічних станів;

б) спеціальний соціальний довірливий контакт психолога з суб’єктом дослідження;

в) бесіда не повинна перетворюватися в усну анкету, питання треба ставити природно, враховуючи контекст спілкування;

г) не ставити запитань у навідній, сугестивній формі;

ґ) ставити питання в непрямій формі, провокуючи суб’єкта на вільні міркування (наприклад, “Якби ви…?”, “Як ви думаєте..?”, “Що ви вважаєте за потрібне сказати про вашу професію школярам?” тощо);

д) система питань повинна допускати взаємоперевірку, відповідні взаємопояснення;

е) хід бесіди треба фіксувати, документувати (якщо можна, то записувати на магнітофон; протокольно – мова суб’єкта має фіксуватися дослівно, без найменшого редагування – “фотографічно”);

є) не обов’язково бесіда має відбутися за один раз. Вона може складатися з обміну репліками, розірваними в часі та просторі.

Недолік методу бесіди порівняно з запитальником – розтягнутість, досить повільне накопичення даних під час дослідження масового характеру. Тому на практиці частіше застосовують запитальник, бо він економить час.

Наведем запис бесіди про трудову діяльність з Катею С. (4 роки 6 міс.).

Експериментатор: Катю, ти вдома мамі допомагаєш, працюєш вдома?

Катя: Так, допомагаю.

Експериментатор: А що ти робиш?

Катя: Я мию посуд, роблю прибирання у своєму ляльковому куточку, іграшки збираю, після гри роблю будинок, він в мене стоїть посередині.

Експериментатор: Навіщо ти працюєш: миєш посуд, робиш прибирання?

Катя: Я мамі допомагаю.

Експериментатор: Катю, якщо до тебе в гості прийде маленький хлопчик або дівчинка, які нічого не вміють робити, що ти їх навчиш робити?

Катя: Я їх навчу мити посуд, робити прибирання і ще чомусь навчу.

Експериментатор: А як би ти вчила дівчинку мити посуд?

Катя: Я б взяла брудну тарілку, намилила її і стала мити. А дівчинці сказала б: “Дивись, як я мию”.

Експериментатор: Що тобі говорить мама, коли ти виконала роботу?

Катя: Вона мені дякує, говорить: “Молодець”.

Експериментатор: Якщо в тебе не виходить якась робота або ти стомилась, що ти будеш робити?

Катя: Якщо не виходить, я попрошу маму допомогти мені. Вона пояснить і все виходить. А якщо я стомилась, піду і скажу мамі, що я стомилась трішки і піду полежу, а може пограю.

Експериментатор: А якщо мама зайнята і вона просить тебе їй допомогти?

Катя: Я швидко мию, прибираю.

Експериментатор: Якщо мама сказала тобі “Ти гарно попрацювала”, як ти думаєш, що це означає?

Катя: Це значить, що я все зробила добре. Все виконала, що попросила мама. Зробила швидко.

Щоб аналіз був точним, бесіду зазвичай використовують у поєднанні з іншими методами, дорослий при цьому має на увазі рівень розвитку мови дитини, дослідження її уміння повно і точно передавати свої думки, яким не завжди володіє дитина до 7 років.

Аналіз продуктів діяльності у дитячій психології

Аналіз продуктів діяльності дитини – метод отримання інформації про внутрішній світ дитини, її психологічний стан на основі дослідження результатів її діяльності і творчості (малюнків, творів, аплікацій тощо).

Цінну інформацію про внутрішній світ дитини, її ставлення до навколишнього середовища, особливості сприймання та інші сторони психіки отримуємо в результаті аналізу продуктів діяльності. Предметом аналізу є продукти зображувальної і конструктивної діяльності (малюнки, аплікації, об’ємні зображення, конструкції), музичної (виконання і творчість у пісні, танці, грі на музичних інструментах), розповіді, казки, перекази літературних творів. Не всі вони мають однакову цінність для дослідника. Діяльність дитини за прямими вказівками дорослих допомагає виявити рівень розуміння і виконання цих вказівок, ступінь уважності, сумлінності та ін. Результати самостійної діяльності, особливо створені за задумом малюнки, є значущим матеріалом для висновків про різні сторони її психічного розвитку. У результаті діяльності виражаються особливості сприймання, уявлень дітей про предмети, які вони зображають. Дитячі малюнки дають підстави для міркувань про рівень розумового розвитку їх авторів.

Особливо важливим діагностичним показником є колір, який дитина використовує не стільки як зображувальний засіб, скільки як спосіб вираження свого ставлення до зображуваного. Позитивне ставлення виражається, як правило, у чистих яскравих фарбах – жовтій, оранжевій, червоній, голубій, зеленій. За змістом “гарне” в зображенні дітей – орнаменти, явища природи, приємні тварини тощо. Неприємне змальовується темними фарбами. Такими є негативні персонажі казок, осудливі соціальні типи (бруднулі, ледарі, плакси) та ін.

Аналіз малюнків дає змогу вивчити і ставлення дітей до оточення. Наприклад, під час одного дослідження дітям запропонували намалювати подарунки своїм одногрупникам. Про їх ставлення до однолітків можна робити висновки на підставі того, для кого дитина хоче намалювати малюнок і як вона його виконує. Для однолітка, до якого вона ставиться позитивно, малюнок виконується в яскравих кольорових тонах, світлими фарбами, сюжет відображає те, що їй подобається. На такий малюнок дитина витрачає багато часу. Малюнок для ровесника, якого дитина недолюблює, виконується в темних, сірих тонах, з малою кількістю фарб. На нього вона витрачає небагато часу. За змістом, кольоровою гамою, стилем малюнків можна робити висновки і про душевний стан їх виконавців.

Наведем приклад

Хлопчик 6 років 7 місяців, виконуючи малюнок на тему “Новорічне свято”, посередині альбомного аркушу намалював чорною фарбою пташку (як він потім пояснив “гидке каченя”). За нею по всьому простору розташовувались темно-сині плями – сліди.

В ході дослідження з’ясувалось, що цьому хлопчику мама не встигла принести костюм на новорічне свято. Тому він не зміг прочитати вірш, який готував довго. Так дитина в образній формі висловила на малюнку свої переживання, які в мові не знайшли відображення.

Благодатним матеріалом для дослідження є створені дитиною казки, які свідчать про рівень розвитку її уяви, зв’язного мовлення, інтереси, сформованість етичних норм і моральних суджень тощо.

Аналіз результатів діяльності відкриває дослідникові сторони психіки дитини, недоступні для вивчення за допомогою інших методів. Однак він не дає змоги повною мірою простежити процес створення дитиною конкретного продукту. Цей метод використовують як допоміжний, оскільки, спираючись лише на його дані, дослідник може припуститися грубих помилок. Тому здебільшого його використовують як складову інших методів, наприклад, експерименту, спостереження, бо для психолога має значення не тільки продукт діяльності, але і процес його створення.

Застосування тестів дає змогу отримати результати, які можна порівнювати, а отже, досягти вищого рівня об’єктивності їх аналізу.

Тестування – метод психологічної науки, який використовує стандартизовані питання і завдання (тести) з певною шкалою значень.

Тест є системою спеціально дібраних завдань, які пропонують дітям у чітко визначених умовах. За виконання кожного завдання вони отримують оцінки в балах_, правила виставляння яких прості й однозначні.

Тестові випробування дають інформацію про особливості особистості дитини (самооцінку, рівень домагань тощо), її мотиваційної сфери, діяльності і спілкування, рівень розвитку пізнавальних процесів. Їх використовують для порівняння дітей за рівнем знань і вмінь, розумового розвитку, а також за рівнем розвитку окремих психічних процесів і якостей. Таке порівняння здійснюють на основі встановлених норм.

Завдання дітям добирають такої складності, щоб усе виконати діти не змогли. На основі тестування великої кількості дітей одного віку (не менше 200) визначають середню успішність виконання тестів, яка приймається як вікова норма.

Підсумовуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що лише комплексне застосування різних методів дослідження може дати повне, об’єктивне уявлення про психічні особливості дитини

Матеріали для самостійного вивчення