Текст лекції

Мета. Формувати поняття про увагу як форму організації психічної діяльності.

План
1. Поняття про увагу як форму організації психічної діяльності. 
2. Види уваги.
3. Основні властивості уваги.
4. Особливості розвитку уваги у різні вікові періоди.

 1. Поняття про увагу як форму організації психічної діяльності

Увага – це процес зосередження психічної діяльності на чомусь.

Іноді вчені зауважують, що увага не є самостійним психічним процесом, оскільки вона не відображає ні властивостей предмета, ні зв’язків, ні відношень між ними. Її змістом є зміст тієї психічної діяльності, у яку вона включена. Тому її ще позначають як форму психічної діяльності.

Фізіологічною основою уваги є механізм взаємодії основних нервових процесів – гальмування і збудження, що протікають у корі головного мозку.

Увага виділяє в полі чіткого усвідомлення предмет (об’єкт) серед багатьох інших предметів довкола людини, а інші предмети не потрапляють у поле чіткого усвідомлення, становлячи загальний фон сприйняття. Фізіологічно це означає, що збуджуються одні нервові центри і гальмуються інші, діє встановлений І.П. Павловим закон індукції нервових процесів, за яким процеси збудження, що виникають в одних ділянках кори головного мозку, спричинюють процеси гальмування інших ділянок мозку.

Часто увага виступає як орієнтувально-дослідницька діяльність. Ви йдете садом. Сутінки. Щось упало на землю. Ви виділили цей сигнал і вирішуєте для себе: що це таке? (І.П. Павлов назвав це орієнтувальним рефлексом, який виникає на все нове, невідоме.) Тут же організується зовнішня орієнтувально-дослідницька діяльність, яка створює умови для кращого сприйняття та дослідження предмета.

Утворений центр збудження домінує (панує, переважає) над усіма іншими, і його називають домінантою (або оптимальним вогнищем збудження), а інші ділянки мозку за законом індукції загальмовано. Цим створюються такі умови, за яких усувається вплив сторонніх подразників, бо їхні сигнали потрапляють на загальмовані ділянки кори головного мозку. Вогнище оптимального збудження переміщується корою головного мозку, що створює умови для кращого пізнання та вивчення предмета.

У ділянках кори головного мозку, що перебувають у стані оптимального збудження, створюються найсприятливіші умови, які забезпечують найкращий плин пізнавальної і творчої діяльності, її продуктивність. Встановлено, що найкраща увага в процесі розумової діяльності забезпечується за умов, коли окрім головного подразника, що створює оптимальне вогнище збудження в корі, діють ще й слабкі побічні подразники. Це пояснюється тим, що для створення робочого оптимального вогнища збудження великої інтенсивності діючий панівний подразник виявляється недостатнім і посилення його йде через побічні подразники. І.М. Сєченов прийшов до висновку, що абсолютна, «мертва» тиша не підвищує, а знижує ефект розумової роботи, бо зосередити увагу на роботі стає дуже важко. Він наводить приклад: в одній великій бібліотеці створили кімнати для наукової роботи. У ці кімнати не доходили ніякі сторонні звуки зовні, а звуки, що виникали в самій кімнаті, поглиналися. Стояла цілковита тиша. У цих кімнатах ніхто продуктивно працювати не міг – поступово в людей виникав сонливий стан – гальмування.

Спостереження та спеціальні дослідження переконують, що слабкі побічні подразники не знижують ефективності роботи, а поліпшують її. Легкий шум, який долинає в кімнату, шерех листя, цокання годинника та інші слабкі звуки не тільки не руйнують уваги, а часом навіть посилюють її. Відвертають увагу сильні подразники або подразники, до яких у людини виявляється помітний інтерес (наприклад, радіо- та телевізійні передачі, му­зика).

Цікаво зазначити, що самі учні (особливо молодшого шкільного віку) часто не усвідомлюють негативного впливу деяких подразників на навчальну діяльність. Ці школярі запевняють, що уважно працюють і їм не заважає радіо, телевізор чи музика. Проте експериментальні дані показують, що за таких умов не може бути прояву особливої, професійної уваги (наприклад, друкарці, стенографістці потрібна велика зосередженість та стійкість уваги; водієві потрібне вміння швидко переключати увагу; учителеві – розподіл та зосередженість уваги).

2.   Види уваги

          За активністю увага може бути мимовільною і довільною.

Увага, яка виникає без прикладання вольового зусилля і без заздалегідь поставленої мети з нашого боку, називається мимовільною.

Мимовільну увагу спричинюють особливості діючих на людину подразників. До таких особливостей належать:
1. Сила подразника – сильний звук, яскраве світло.
2. Новизна, незвичність подразника.
3. Рухомість предмета, а також початок або припинення дії подразника.

Наприклад, гусінь нерухома – ми її не помічаємо, вона поповзла і негайно привернула нашу увагу.

Мимовільна увага виникає залежно від стану самої людини, пов’язана з її настроєм, переживаннями, очікуванням, потребами, інтересами та ставленням до того, що діє на неї.

Увага, що виникає внаслідок свідомо поставленої мети, називається довільною.

Довільна увага виникла у людини і розвивалася в процесі праці.

Збереження стійкої довільної уваги залежить від низки умов.

1. Усвідомлення обов’язку у виконанні певної діяльності.

2. Чітке розуміння мети і завдання виконуваної діяльності.

3. Стійкість інтересів. Учень захоплений шаховою партією, йому трапилися утруднення в позиції, виникла втома, але увага не знижується.

4. Звичні умови роботи. У чітко визначений час і в певному місці школяр готує уроки, це підтримує його довільну увагу.

5. Створення сприятливих умов для діяльності, тобто виключення негативно діючих сторонніх подразників (радіо або гучна музика, крики та шум).

Довільна та мимовільна увага тісно пов’язані між собою, довільна може змінюватися мимовільною, а мимовільна – довільною. Наприклад, школяр почав читати задане вчителькою оповідання. Він читає тільки тому, що завтра його можуть запитати, ніякого інтересу немає, і школяр робить зусилля, змушує себе читати і бути уважним (тут виступає довільна, навмисна увага). Одна думка в оповіданні, пов’язана з цікавим прикладом, захопила хлопчика, напруження зникає, і школяр читає, не роблячи зусилля бути уважним – питання підпорядкувало його увагу (тут виступає вже мимовільна, ненавмисна увага). Та ось знову ідуть нудні розмірковування. Школяр читає далі, інтерес до читання зникає. Хлопчик з великим задоволенням припинив би читати, але треба – це урок, і учень робить над собою зусилля, читає і змушує себе бути уважним. Знову мимовільна увага змінилася довільною.

Окрім довільної та мимовільної уваги виділяють ще один вид уваги – післядовільна увага, яка поєднує в собі деякі риси довільної і мимовільної уваги.

Післядовільною вона називається тому, що виникає на основі довільної уваги і після неї.

Ось третьокласник пише домашній твір на тему, як він провів літо. Спершу ця робота його зовсім не захоплює. Він береться за неї неохоче, раз у раз кидає її, робить великі зусилля, аби примусити себе працювати, нарешті зосереджується (довільна увага). Та ось учень поступово захопився, пише вже охоче, зосереджено. Картини літнього часу, пригод, подій так і встають перед його очима. Тут і купання, і риболовля, і походи в ліс по гриби, і весела гра. Школяр захоплений цим, так і спішить відобразити їх в своєму творі. Довільна увага перейшла в післядовільну. Післядовільна увага, як видно з наведеного прикладу, поєднує в собі деякі особливості довільної уваги (цілеспрямований характер, усвідомлення мети) і деякі риси мимовільної уваги (непотрібні вольові зусилля, щоб її підтримувати).

За спрямованістю увага може бути:
–  зовнішня (регулює фізичну діяльність людини);
–  внутрішня (пов’язана з усвідомленням особистістю своєї діяльності, свого внутрішнього світу, із самосвідомістю; має місце лише в людському світі; об’єктами внутрішньої уваги є почуття, спогади, думки; є необхідною умовою розвитку свідомості і самосвідомості; уміння думати й обдумано діяти пов’язане з розвитком внутрішньої уваги.

За формою прояву увага також буває:
– індивідуальна (зосередження уваги людини на своєму завданні);
– групова (зосередження уваги групами в умовах роботи в колективі);
– колективна (зосередження всіх членів колективу на одному предметі).

 3. Основні властивості уваги

Основні властивості уваги – обсяг, розподіл, концентрація, стійкість коливання, переключення.

Обсяг уваги – це кількість об’єктів, які сприймаються одночасно з достатньою чіткістю. Обсяг уваги залежить від кількох причин.

1. Від особливостей об’єктів, які сприймаються. Не пов’язані між собою предмети сприймаються одночасно кількістю від 3 до 5 (так, якщо на короткий час показувати окремі букви, то сприймаються 3–5 букв); пов’язані між собою об’єкти сприймаються від 12 до 14 (якщо показувати не окремі букви, а слова, то за цих самих умов сприймається 12–14 букв).

2. Від досвіду та практичної діяльності людини. Обсяг уваги учня, що починає читати, дуже малий, але під час опанування техніки читання, набуття досвіду у дитини збільшується і обсяг уваги, необхідний для читання.

3. Від поставленого завдання. Якщо перед учнем поставити завдання відшукати на дереві дятла і спостерігати за ним, то школяр обмежить свою увагу лише одним птахом, а якщо йому дане завдання швидко поглянути й перелічити курчат у квочки, то він намагатиметься розширити обсяг своєї уваги і схоплювати одночасно більшу кількість курчат. Обсяг уваги у школяра збільшується, якщо він включається в діяльність, де необхідно його розширювати.

Розподіл уваги – це одночасна увага до двох або кількох об’єктів та одночасне виконання дій з ними чи спостереження за ними.

Розповідають, що римський імператор Юлій Цезар умів одночасно читати, писати і слухати. Але, імовірно, він просто умів переключатись з однієї справи на іншу і встигав вчасно повернутись до перерваної справи до того, як наставало забування.

Розподіляти увагу можливо й необхідно, у житті це потрібно весь час, а деякі професії вимагають неодмінного розподілу уваги (водій, пілот, учитель). Учитель одночасно стежить за класом і пояснює урок. Розподіл уваги потрібен і під час навчальної діяльності. Наприклад, учень повинен слухати, що пояснює вчитель, і стежити за тим, що він показує (карту, картину), або повинен слухати й одночасно записувати.

Концентрація (зосередженість) уваги – це утримування уваги на одному об’єкті або на одній діяльності, абстрагуючись від усього іншого.

У 1874 році в Німеччині дев’ятирічному хлопчику мали видалити пухлину. Знеболювальних засобів тоді не було, і щоб відволікти дитину від операції, їй розповідали захоплюючу казку. Через 18 років хлопчик, який подорослішав, приніс видавцю казку «Білосніжка та семеро гномів» і розповів, що під час операції зовсім не відчував болю. Цим хлопчиком був відомий казкар Якоб Грімм.

Учень робить модель. Він цілковито поринув у справу, не помічає, як іде час, не реагує на телефонні дзвінки, його можна гукнути, покликати обідати – він не відповідає, а часом навіть і не чує. У цьому випадку кажуть про велику силу його зосередженої уваги. Зосередженість уваги, як правило, пов’язана з глибоким дійовим інтересом до діяльності, до якої-небудь події чи факту. При­гадайте, яка тиша западає раптом в аудиторії, коли лектор починає говорити про щось особливо цікаве або демонструвати щось для вас життєво важливе.

Стійкість уваги – це тривале утримання уваги на предметі чи якій-небудь діяльності.

Міра стійкості уваги може бути пов’язана з тим, наскільки цікава, значуща для людини діяльність. Може залежати від стану здоров’я людини, від особливостей її нервової системи, від зовнішніх обставин. Багаті змістом, рухливі, динамічні, різноманітні об’єкти довше привертають увагу до себе. Також залежить від ходу діяльності, успіхів людини у подоланні труднощів, від мотивації діяльності, від умінь працювати.

Стійка увага може зберігатися протягом 10–15 хвилин, короткочасні відволікання не мають значення для діяльності, але вони дають можливість маленької перерви у зосередженості. Виходить короткочасний і необхідний відпочинок, він непомітний і не руйнує стійкості уваги, але дає змогу зберегти увагу до цієї діяльності до 45 хвилин і більше.

Стійкість уваги допомагає зберегти цікава діяльність, рухомість об’єкта уваги (на нерухомому об’єкті увага зберігається приблизно 5 секунд), активна і різноманітна практична діяльність з предметом, активна розумова діяльність.

Стан, протилежний стійкій увазі, називають нестійкістю уваги. Школярі легко відволікаються під впливом раптових, сильних подразників, а також емоційно діючих подразників. Нестійкість уваги може виникнути від непосильної, нецікавої чи нікому непотрібної роботи, механічної діяльності. Наприклад, учень отримує завдання зробити однорідні приклади з арифметики чи аналогічні вправи з мови. Учень робить перші приклади і пише перші вправи уважно, а далі працює механічно. Так виховується недбалість, а стійкість уваги занепадає.

Коливання уваги – це періодичне відволікання та послаблення уваги до певного об’єкта або діяльності.

Переключення уваги – це переміщення уваги з одного об’єкта на інший у зв’язку з переходом від однієї діяльності до іншої і з постановкою нового завдання.

Навмисне переключення уваги завжди супроводжується деяким нервовим напруженням, яке виражається у вольовому зусиллі. Звідси зрозуміло, чому важко буває розпочинати нову роботу, особливо якщо вона не викликає приємних почуттів. Тому не рекомендується часто змінювати зміст і види роботи в процесі навчальної діяльності, якщо це спричинює школярам складнощі і вимагає значної перебудови характеру діяльності. Під час втоми та одноманітної роботи переключення уваги є корисним і необхідним.

4. Особливості розвитку уваги у різні вікові періоди

 Елементарним проявом уваги у немовлячому віці є реакція зосередженості, коли малюк ніби встановлює свій аналізатор, щоб краще сприйняти сигнал.

Увага – спрямованість і зосередженість психічної діяльності на певних об’єктах.

На 3–4-му тижні життя спостерігається зорове зосередження на обличчі дорослого і слухове – під час розмови з малюком. Дитина не розуміє, що їй говорять, але прислухається, в результаті чого створюються передумови для переходу до активного неспання. Наприкінці 1-го місяця життя вона зосереджується на нових достатньо сильних подразниках, наприклад, затримує погляд на незвичному предметі.

Головним подразником для немовляти є дорослий. 2–3-місячна дитина зосереджується на обличчі матері, потім на предметах, включених у контекст спілкування з нею, що є найближчим для дитини протягом усього немовлячого віку.

У 5–7 місяців немовля може достатньо довго розглядати будь-який предмет, обмацувати його, брати в рот. Особливий інтерес викликають нові яскраві і блискучі предмети, що свідчить про нормальний розвиток мимовільної уваги. Подальший розвиток уваги пов’язаний із засвоєнням хапання, яке дає змогу утримувати предмети і маніпулювати ними. Після 6-ти місяців рефлекс “що таке?” перетворюється на рефлекс “що з цим можна робити?”, дитина фіксує не лише предмет, а і його ознаки, дії з ним. Це стимулює орієнтувально-дослідницьку діяльність, зосередження на пізнаванні навколишнього світу. Наприкінці року маніпулювання з предметами зумовлює розподіл уваги (дитина діє одночасно з двома предметами), переключення (малюк складає кульки в коробочку, переміщуючи фокус уваги з однієї кульки на іншу).

Виникнення властивостей уваги сприяє зародженню складніших форм поведінки і діяльності.

Особливості уваги у ранньому дитинстві

У ранньому дитинстві розвиток уваги відбувається під час засвоєння ходьби, предметної діяльності і мовлення. Важливе значення при цьому має оволодіння ходьбою, оскільки завдяки їй збільшується кількість об’єктів, які потрапляють у сферу діяльності дитини. Малюк отримує змогу сам обирати об’єкт уваги, тобто може розбирати і збирати пірамідку, перевозити її на іграшковому автомобілі тощо. Триває таке зосередження близько 10 хв.

Засвоєння призначення функцій предметів, удосконалення дій з ними допомагає спрямовувати увагу на більшу кількість сторін і ознак об’єктів, удосконалювати властивості самої уваги (розподіл, переключення). З розвитком мовлення, появою потреби у спілкуванні, інтересу до дій інших людей дитина починає звертати увагу на все більше явищ навколишньої дійсності. Якщо на 1-му році життя керує дорослий, то на 2-му, а особливо на 3-му, вона сама спрямовує увагу на новий предмет, мовлення дорослого. 2-річна дитина самостійно діє з будь-яким предметом, розглядає іграшку, спостерігає за мовленням і діями оточення.

У зв’язку з оволодінням мовленням малюк вчиться утримувати увагу не на предметах, словах, фразах, а починає реагувати на лаконічну інструкцію дорослого, якщо вона вказує на знайомі дії або предмети: “принеси м’яч”, “візьми ложку”. Він може вислухати коротке прохання до кінця і виконати дію відповідно до нього. Під час спілкування у нього підвищується увага до слова і його значення. Він без унаочнень уважно слухає короткі вірші, казки, пісеньки, якщо вони супроводжуються виразним мовленням, мімікою дорослого.

Розвиток мовлення сприяє виникненню довільної уваги, якою дорослий також може керувати. Засобом організації уваги є слово.

Цікаву діяльність дитина може виконувати протягом 8–10 хв. Під час цієї діяльності у неї виникають серйозні труднощі з переключенням і розподілом уваги. Малюк часто настільки заглиблюється у роботу, що не чує слів дорослого. Наприклад, малюючи, не помічає, що перекинув баночку з фарбою, не реагує на вказівку дорослого підняти її. Попри те, увага дитини дуже слабо фіксується на предметі або діяльності, вона ніби ковзає по поверхні, не проникаючи вглиб. Тому дитина швидко зупиняє розпочату справу. Здебільшого вона фіксує незначні, але найяскравіші ознаки об’єктів. Однак з утратою новизни об’єктів зникає і їх емоційна привабливість, згасає увага до них.

Отже, увага дитини раннього віку характеризується нетривалістю, недостатньою зосередженістю, мимовільністю, її привертають яскраві, сильні або нові подразники. Вона недостатньо рухлива, важко переключається за бажанням дитини, має дуже вузький обсяг і найстійкішою є в активній діяльності.

Особливості уваги дітей дошкільного віку

Успішність в оволодінні тією чи іншою діяльністю залежить від уваги дитини. Вона завжди включена у діяльність, є найважливішою умовою її продуктивності і виступає у єдності з пізнавальними психічними процесами та емоційно-вольовою сферою.

Роль уваги полягає у забезпеченні психічних процесів (пізнавальних, емоційних, вольових) та успішної роботи свідомості. Вона пропускає через себе все, що входить у душу людини із зовнішнього світу, оскільки є формою організації психічної діяльності людини, яка полягає у спрямованості й зосередженості її на об’єктах, які мають для неї певне значення.

Увага дітей дошкільного віку має такі особливості:

1. Нетривала зосередженість, схильність до значних коливань. Протягом короткого часу діти неодноразово переходять від одного виду діяльності до іншого, по кілька разів змінюють свій задум.

2. Піддатливість зовнішнім впливам. Навіть незначний сторонній подразник відволікає увагу дитини від діяльності.

3. Залежність від виду занять. 4-річні діти здатні 20 і більше хвилин уважно слухати цікаву казку чи дивитися мультфільми. Однак вони будуть відволікатися від нецікавих занять через 5 хв після їх початку.

4. Неспроможність переключення на власний розсуд з одного об’єкта на інший за відсутності довільної психічної регуляції.

5. Залежність від віку дітей. Що молодші діти, то менше вони можуть зосередитися на словах дорослого, оскільки їхню увагу більше привертають яскраві, привабливі предмети (слова лише супроводжують їх). У середньому і старшому дошкільному віці слова дорослого набувають значно важливішого значення для дитини, вона вже самоініціативно спрямовує на них свою увагу.

6. Cлабкий розподіл уваги (неможливість одночасно виконувати два або більше видів діяльності), невеликий обсяг (неспроможність утримувати багато об’єктів за короткий проміжок часу).

Зосередженість і спрямованість на об’єктах забезпечує їх виразне відображення. Дитина не може бути уважною взагалі, її увага завжди проявляється у конкретних психічних процесах: вона приглядається, прислухається, відгадує загадку, намагається прочитати слово, малює, грається тощо.

Функції уваги у дошкільників

Будучи пізнавальним процесом, увага сприяє отриманню знань дитини про світ і себе у ньому, спрямовуючись як на об’єкти зовнішнього світу, так і на власне внутрішнє життя. Вона не лише створює умови для психічної діяльності, а й виконує охоронну функцію, зумовлюючи своєчасне реагування людини на зміни у навколишньому середовищі і в собі.

Основи уважності як важливого фактора пізнавальної діяльності формуються у ранньому дитинстві. Зароджується увага у перші тижні життя дитини. Із часом вона починає зосереджувати свій зір і слух на тому, що збуджує, насторожує її, рефлекторно відповідає на цей вплив відповідними рухами. Завдяки увазі відбувається зв’язок організму дитини з навколишнім середовищем.

Увага є рефлекторним актом, який пов’язує центральну нервову систему з навколишнім світом, одним із вирішальних чинників, що зумовлюють регуляцію найважливіших психофізичних процесів в організмі дитини. Завдяки їй всі психічні процеси (відчуття, сприймання, пам’ять, мислення) стають багатшими, повнішими, досконалішими.

У житті і діяльності дитини увага виконує різноманітні функції: активізує потрібні і гальмує непотрібні на певний момент психічні і фізіологічні процеси; сприяє відбору інформації відповідно до потреб дитини; забезпечує вибіркову, короткочасну або тривалу зосередженість на одному об’єкті або виді діяльності. З нею пов’язані спрямованість і вибірковість пізнавальних процесів, точність і деталізація сприймання, міцність і вибірковість пам’яті, спрямованість і продуктивність мислиннєвої діяльності.

Якщо діти зосереджують свою увагу не на тому, що пояснює їм вихователь, а на тому, що відбувається за вікном, на мріях про гру, вони нічого не сприймуть і не зрозуміють із того, що їм розповідає педагог. Однак міркування, поради, оцінки вихователя їм особливо потрібні, адже без них їхня діяльність не матиме потрібної вмотивованості, доцільності, належної організованості. Слово вихователя є дороговказом у мінливій діяльності дошкільників, спонукає їх до уважності.

У дошкільному віці всі види і властивості уваги зазнають суттєвих змін, основними серед яких є: розширення обсягу; підвищення стійкості; розвиток здатності до переключення і розподілу; формування довільної уваги.

Ці зміни урізноманітнюють внутрішнє життя дитини, сприяють розширенню її світогляду.

Мимовільна увага і умови її розвитку у дошкільному віці

Увага дітей, особливо молодшого дошкільного віку, загалом мимовільна, тобто виникає без усвідомлення її мети. Дошкільники керуються інтересами, які швидко змінюються, їхня увага залежить від відчуття задоволення або незадоволення, об’єкта зосередження, значною мірою обумовлюється інтересом, має помітні ознаки гри.

Мимовільна увага – вид уваги, який виникає незалежно від свідомого наміру людини і полягає в невимушеному її зосередженні на певному реальному або ідеальному об’єкті.

Цей вид уваги не має у своїй основі вольового чинника. Зокрема це помітно у дитячій поведінці: увагу дітей привертають об’єкти, які з’являються раптово, змінюють свою інтенсивність або є незвичними за певних обставин. Увага дитини відображає її інтереси до предметів, які її оточують, і дій, що з ними виконуються. Вона зосереджена доти, доки не згасне інтерес. Поява у її полі зору нового предмета переключає увагу на нього. Тому молодші дошкільники рідко тривалий час займаються однією і тією самою справою.

У дошкільному віці мимовільна увага постійно розвивається і вдосконалюється. На ранніх стадіях розвитку увага дитини залежить від новизни, сили та інших специфічних подразників, пізніше – від подразників, які мають сигнальне значення внаслідок їх зв’язку із задоволенням потреб дитини, а також із обставинами, які зумовлюють яскраві, емоційні переживання.

Поява у дошкільному дитинстві нових інтересів, участь у нових видах діяльності спонукають дитину зосереджуватися на нових сторонах дійсності. У дошкільника підвищується здатність довго займатися певною справою, предметом: він може годинами гратися у цікаву для нього гру, малювати, конструювати.

Із часом мимовільна увага дошкільників досягає високого рівня розвитку. Вирішальне значення у цьому має організація навчально-виховної роботи. Знайомлячи дошкільника з навколишньою дійсністю, спонукаючи його активно відображати її у своїх іграх, заняттях, зображувальній діяльності, вихователь стимулює інтерес до нових предметів і явищ, мимовільне зосередження на них уваги.

Основну роль у дошкільному віці відіграє мимовільна увага, зумовлена зацікавленістю дитини у тому, на чому їй необхідно зосередитися. Через це вихователь, знайомлячи дітей з тим, що їх оточує, повинен підбирати цікаві об’єкти для спостереження, організовувати захопливі ігри, заняття з дидактичним матеріалом, збуджувати мимовільну увагу, домагаючись завдяки цьому належного засвоєння знань і вмінь.

Довільна увага дитини дошкільного віку і умови її формування

Основне досягнення у розвитку уваги в дошкільному віці полягає у зародженні її нового виду – довільної уваги, пов’язаної із свідомо поставленою метою, вольовим зусиллям. Це особливо помітно у дидактичних іграх, коли дитині доводиться свідомо зосереджуватись у процесі гри, виготовлення іграшок, під час виконання доручення вихователя.

Довільна увага – вид уваги, який виникає внаслідок свідомо поставленої мети і вимагає певних вольових зусиль.

4–5-річні діти вперше починають керувати своєю увагою, свідомо спрямовувати її і утримувати на певних предметах, явищах, застосовуючи при цьому певні способи.

Виникнення довільної уваги – важливе новоутворення у психіці дитини, яке знаходиться поза її особистістю. Основним із них є взаємодія дитини з дорослим, який залучає її до нових видів діяльності, спрямовує та організовує дитячу увагу. Завдяки цьому дитина набуває здатності самостійно керувати своєю увагою.

Цю особливість формування довільної уваги охарактеризував Л. Виготський. За його словами, кожна людина у своєму розвитку завдяки спілкуванню з іншими людьми оволодіває способами організації власної уваги. Перші етапи цього процесу спостерігаються у старшому дошкільному віці.

Л. Виготський описав їх на основі спостережень за грою дітей, яким запропонували відгадати, у яких чашках, розставлених перед ними, знаходяться горіхи. Однакові за розміром і формою чашки були накриті темно-сірими картонками (у них знаходилися горіхи) і світло-сірими. Діти, відгадавши чашку з горіхом, брали його собі, а помилившись – “платили штраф”. При цьому діяли методом спроб і помилок, не фіксуючи, що горіхи вони знаходили тільки у чашках з темно-сірими кришками. Після кількох безуспішних спроб засмучувалися, навіть відмовлялися гратися, бо їм здавалося, що горіх “переходить” із чашки у чашку. Коли дорослий поклав горіх у чашку в присутності дитини, вказавши на темний колір її кришки, наступним рухом – на сіру кришку, якою була закрита порожня чашка, цього виявилося достатньо, щоб вона зафіксувала потрібну ознаку і керувалася нею у своїх майбутніх діях.

Вказівний жест є допоміжним засобом організації довільної уваги, а вирішальним, універсальним є мовлення. Спочатку дорослі організовують увагу дитини за допомогою словесних вказівок; нагадують про необхідність виконувати дію, враховувати її обставини (складання пірамідки тощо). Пізніше дитина починає самостійно словесно позначати предмети і явища, на які необхідно звертати увагу, щоб досягнути результату. З часом роль мовлення в організації уваги дітей зростає. Наприклад, діючи за інструкцією дорослого, діти старшого дошкільного віку промовляють її у 10–12 разів частіше, ніж молодші дошкільники. На ранніх етапах дорослий за допомогою словесних інструкцій організовує увагу дитини на майбутній діяльності, потім вона сама використовує прийоми, які застосовував дорослий. Найдоступніші для дітей старшого дошкільного віку прийоми організації уваги – групування дидактичного матеріалу, планування своїх дій уголос, промовляння інструкцій дорослого тощо.

Із розвитком планувальної функції мовлення дитина набуває здатності попередньо організовувати свою увагу на діяльності, що має відбутися, формулювати словесно чинники, на які вона повинна орієнтуватися. Значення словесної самоінструкції для організації уваги розкривається на такому прикладі. Дошкільникам запропонували з 10-ти картинок, на яких зображені тварини, відібрати певні картинки, однак не брати ті, де зображений, наприклад, ведмідь. Картинки діти відбирали декілька разів підряд. Спочатку їм не допомагали жодними порадами щодо способу дії, тому вони часто помилялися. Однак після пропозицій повторити вголос інструкцію (уважно розглянути зображення на картинках, згадати, які з них можна брати, які – ні) діти почали діяти безпомилково, навіть розв’язуючи складніші завдання (включення в умову картинок із новими тваринами). При цьому вони активно використовували мовлення для організації своєї уваги. Цей приклад дає підстави для висновків про зростання ролі мовлення у розвитку довільної уваги, регулюванні поведінки дошкільників.

Рівень розвитку уваги характеризує не лише спрямованість інтересів, а й особистісні, вольові якості людини. Якщо мимовільна увага залежить від зовнішніх об’єктів, то довільна – від самої особистості дорослого чи дитини: “мені потрібно бути уважним, і, попри все, я змушую себе бути таким”. Дитині це дається не завжди легко, їй складно уважно діяти у незвичній обстановці, за наявності багатьох різноманітних подразників, наприклад, яскравого роздаткового матеріалу на занятті. Вона краще працює за відсутності сильних подразників, коли на її робочому місці немає нічого зайвого.

Тривалий час утримувати на належному рівні довільну увагу діти також не можуть, оскільки це потребує вольових зусиль, породжує втому. Однак коли вони захоплюються певною діяльністю, бачать її мету, увага стає невимушеною, напруження знижується, робота дається легко, а втома майже не відчувається. Це свідчить, що стійкість довільної уваги залежить від інтересу до діяльності, якою займається дитина.

Формування довільної уваги дошкільника залежить і від характеру діяльності: одноманітність послаблює її, багатоманітність посилює. Це зумовлено особливостями його нервової системи – переважанням збудження над гальмуванням. Постійні зміни діяльності забезпечують відпочинок і нагромадження нових сил, здатність дітей безперервно діяти. Змінюючи діяльність дитини, писав К. Ушинський, педагог спонукає її виконати значно більший обсяг роботи і не відчувати втоми, ніж спрямовуючи її діяльність в одному напрямі. Дитина, яку змусили йти, стрибати, стояти чи сидіти, дуже швидко стомиться. Однак вона може весь день невтомно бешкетувати, гратися, змінюючи ці види діяльності. Подібне відбувається і у процесі навчання.

Оволодіння довільною увагою є важливим надбанням дошкільників, проте мимовільна увага залишається основною для них упродовж усього дошкільного дитинства. Дітям важко зосередитися на одноманітній і малопривабливій для них діяльності, хоч вони довго можуть бути уважними під час розв’язання емоційно насиченого продуктивного завдання. З огляду на цю особливість їх уваги дошкільне навчання не може вибудовуватися на завданнях, які вимагають постійного напруження довільної уваги, а має охоплювати елементи гри, продуктивні види і форми діяльності, які часто змінюватимуться. Завдяки цьому воно підтримуватиме увагу дітей на достатньо високому рівні.

У старшому дошкільному віці діти набувають здатності утримувати увагу на інтелектуально значущих для них діях (ігри-головоломки, загадки, завдання навчального типу).

Формування мимовільної уваги є найважливішою умовою підготовки дитини до навчання у школі.

Післядовільна увага дошкільників

Мимовільна і довільна увага дошкільників взаємопов’язані, іноді переходять одна в одну. Наприклад, дитина має зібрати з деталей конструктора літак. Спочатку їй важко зосередитися на виконанні завдання, але потім воно стає все більш привабливим, і дитину вже не відволікти від цього заняття. Це відбулося внаслідок перетворення довільної уваги на мимовільну або післядовільну.

Післядовільна увага – вид уваги, яка виникає після того, як свідоме зосередження на певному об’єкті переходить у невимушене.

Головним спонукальним чинником, який викликає післядовільну увагу, є стійкий інтерес не тільки до розумової діяльності, а й до самого процесу виховання. Післядовільну увагу називають вторинною мимовільною. Оскільки вона має ознаки як мимовільної (не вимагає спеціальних вольових зусиль), так і довільної (залишається цілеспрямованою і передбачуваною). Перехід від довільної уваги до післядовільної зменшує напруженість діяльності і підвищує її ефективність через зменшення потреби у витрачанні зусиль на зосередження у роботі.

Післядовільна увага має важливе значення у роботі з дітьми дошкільного віку, формується на основі розвитку довільної уваги. Знаючи умови і можливості переростання довільної уваги у післядовільну, педагог зможе складне і малоцікаве для дітей завдання зробити захоплюючим.

Однак у навчальній і трудовій діяльності багато рутинної роботи, яка потребує зусиль, терпіння, наполегливості. Така робота не приносить задоволення дитині, але виховує працелюбність, дисциплінованість, зібраність, полегшуючи у такий спосіб перехід довільної уваги у продуктивнішу післядовільну.

Розвиток властивостей уваги у дошкільному віці

У процесі онтогенезу формуються різні якісні прояви уваги: стійкість, обсяг, розподіл, переключення, коливання. Упродовж дошкільного віку у зв’язку з ускладненням діяльності дітей та їх поступу узагальненому розвитку увага стає більш зосередженою і стійкою.

Стійкість уваги – тривале утримування уваги на об’єкті або виді діяльності.

Вона проявляється у тривалому зберіганні однієї домінанти, зосередженні її на певних об’єктах, видах діяльності, а з дорослішанням дитини підвищується, що позначається на тривалості дитячих ігор. Згідно з дослідженнями, діти у віці 1-го року зберігають у середньому одну домінанту 14,5 хв, 3-річні – 27 хв, 5–6-річні – 96–100 хв. Молодші дошкільники для розгляду малюнка витрачають 6–7 с, старші – 12–19 с.

Показником стійкості уваги є і тривалість кожної паузи. Старші дошкільники рідше і на коротший час відволікаються від заняття, ніж діти середньої і молодшої груп.

Стійкість уваги залежить і від особливостей діяльності. Найменше стомлює дітей невимушена, творча гра, яка не потребує великого розумового напруження. Зі значними вольовими зусиллями пов’язані словесні форми діяльності – розв’язання завдань з математики, бесіда про прослухане, усні відповіді на питання, оскільки вимагають більшої концентрації уваги, сильніше стомлюють. Вищою є стійкість уваги дітей, якщо їх діяльність пов’язана із наочними зображеннями емоційно привабливих, відомих дітям об’єктів і явищ.

Індивідуальні особливості дітей також впливають на їхню увагу: у стриманих, урівноважених дітей вона у 1,5–2 рази стійкіша, ніж в особливо збудливих.

Стійкість уваги розвивається постійно, однак у старшому дошкільному віці вона ще слабка: 6-річні діти активно і продуктивно займаються однією справою не більше 10–15 хв. Це пов’язано з необхідністю зосередитися на заняттях з підготовки до школи, які відбуваються в старшій групі. Причинами нестійкої уваги є зрілість нервової системи дошкільників, внаслідок чого збудження переважає над гальмуванням, та індивідуальні особливості нервової системи дітей.

У старшому дошкільному віці розширюється обсяг уваги, завдяки чому дитина одночасно сприймає не один предмет, як у 3–4 роки, а значно більше (4–5), зважаючи при цьому на їх деталі.

Обсяг уваги – кількість об’єктів, які людина здатна сприймати одночасно за конкретний проміжок часу.

До 6-ти років змінюється і коло предметів, які привертають увагу дітей. 3–4-річний дошкільник передусім зважає на яскраві, незвичні предмети, а в старшому дошкільному віці здатний затримувати увагу на непривабливих об’єктах. На заняттях все частіше увагу малюка привертає людина, її діяльність, загадки, питання, у результаті чого дитина у зовнішньому вигляді, поведінці та діяльності людини, у предметах помічає все більше деталей.

Незважаючи на ці якісні зміни, обсяг уваги в дошкільному віці залишається дуже малим.

Водночас у дітей навіть старшого дошкільного віку слаборозвиненим є розподіл уваги.

Розподіл уваги – здатність людини уважно виконувати одночасно кілька видів діяльності

Значною мірою він залежить від ступеня оволодіння видами діяльності, для виконання яких потрібен. Що важливіша для дітей ця дія, то частіше вони її виконують, то легше поєднують з іншими діями. Тому діти раннього віку не володіють розподілом уваги, незначну здатність до цього мають і дошкільники.

У процесі навчання і виховання розвивається переключення уваги.

Переключення уваги – переміщення уваги з одного об’єкта або виду діяльності на інший.

Переключення уваги дає змогу дитині швидко орієнтуватися у навколишньому світі, приступати до виконання нових завдань. Воно формується у різних іграх, вправах, що вимагають від дитини швидкого орієнтування в обстановці, яка раптово змінюється.

Ступінь концентрації уваги дошкільника то зростає, то спадає. Це зумовлено, в першу чергу, перевагою процесів збудження над процесами гальмування. Зміни ступеня концентрації уваги називають коливанням.

Коливання уваги – періодичне відволікання, послаблення уваги до певного об’єкта або виду діяльності.

Залежно від ситуації воно може бути повним або частковим, легшим чи важчим. Увага дошкільників переключається лише, коли існує зв’язок між попередньою і наступною діями, коли наступна діяльність цікавіша за попередню, а також за умови, що попередній вид діяльності завершений.

Коливання збудження, яке в дошкільному віці переважає над гальмуванням, зумовлює різну тривалість (коливання) уваги дитини.

Оскільки інтенсивність цих коливань у всіх дітей неоднакова, то і їхня увага різна за тривалістю у часі: одні діти уважніші і легко переключаються на нові види роботи, інші не можуть надовго зосереджуватись, швидко стомлюються. Посилення інтересу до того, чим займаються діти, сприятиме концентрації уваги, зменшенню її коливання.

Відволікання дошкільників від діяльності, труднощі у зосередженні на малоцікавих для них предметах чи видах діяльності є проявами неуважності.

Неуважність – невміння зосередитися на предметі чи виді діяльності, нездатність проникнути у суть речей чи внутрішній світ іншої людини.

Відсутність здатності до тривалої і стійкої зосередженості навіть у старших дошкільників обумовлене особливостями вищої нервової діяльності.

Неуважність можуть спричинювати втома під час виконання важкої і нецікавої роботи, яка вимагає тривалого зосередження, перевантаження мозку великою кількістю вражень, недостатньо гнучке переключення уваги. Так, надмірність отриманих дитиною у вихідні яскравих переживань (перегляд вистав, гості, гостросюжетний фільм тощо) заважає їй зосередитися на діяльності в понеділок та інші дні. Причинами неуважності також є розпорошеність інтересів дитини, неправильне виховання у сім’ї (відсутність режиму занять, розваг, відпочинку, звільнення від обов’язків, виконання всіх її забаганок). Іноді це зумовлено діяльністю вихователя, який проводить заняття з дітьми нецікаво, одноманітно, дає їм надто легкі завдання, не спонукає до активного мислення, що провокує нудьгу, пошук привабливого заняття на стороні.

Поганий стан здоров’я також може призводити до неуважності. Наприклад, у дітей з аденоїдами неправильне дихання, через що знижується їхня працездатність, змінюється зовнішній вигляд.

Важливим засобом попередження неуважності є правильне педагогічне спілкування з дітьми, довіра і повага до них, емоційне, виразне мовлення педагога, що стимулює увагу дошкільника, робить його активним учасником всього, що відбувається в групі.

Шляхи і засоби організування і підтримання уваги дошкільників

Розвиток уваги дошкільників залежить від характеру спілкування дорослих з ними, від того, як організована їхня діяльність. Сприяє цьому режим дня, який дисциплінує життєдіяльність дітей, полегшує переключення, розподіл, концентрацію їхньої уваги. Для розвитку уваги можуть бути використані різноманітні ігри, в яких діти грають ролі дорослих, героїв улюблених казок, розповідей тощо.

Продуктивними у розвитку переключення, збільшенні обсягу уваги дітей молодшої групи є ігри типу “Маленькі ніжки і великі ноги”. Граючи у неї, вихователь виголошує текст у такий спосіб: декілька разів говорить про маленькі ніжки, потім про великі ноги, діти повинні повторювати за ним, чергуючи швидкі і повільні рухи. У цій грі їм доводиться одночасно тримати у свідомості текст гри і спосіб дій відповідно до нього.

Допомагають розвитку уваги спостереження дітей за пташкою у клітці, кроликом, машиною та іншими об’єктами, ігри і заняття з предметами (нанизування кілець на стержень, побудова башти з кубиків, складання конструктора, пазлів тощо).

У середній групі дошкільного закладу для розвитку уваги пропонуються ігри типу “Скільки?”. Її суть полягає у тому, що вихователь читає дітям вірш, а потім ставить питання, які стосуються його змісту: скільки пташок сиділо на дереві; скільки зайців ховалося від мисливців; скільки човників пливло по річці? Також використовують ігри: “Що потрібно?”, “Накриємо стіл для гостей” (називання посуду), “Посадимо сад” (називання фруктових дерев), “Меблі”, “Одяг”. Довільну увагу розвивають ігри, у яких діти описують предмет по пам’яті, знаходять у ньому суттєві ознаки, впізнають предмет за описом, що потребує високої організації уваги, добре розвинених її властивостей (“Відгадай”, “Чарівна торбинка”, “Магазин”).

Зміст і характер діяльності, яку організовує вихователь дошкільного закладу, визначають шляхи і засоби організації уваги дітей. Вибір конкретних прийомів залежить від вікових особливостей і характеру їхньої діяльності. Вихователь повинен враховувати властивості уваги дітей, з якими він працює: чим молодший вік дошкільнят, тим коротшими мають бути заняття, які вимагають зосередженості (у молодшій групі тривалість занять не повинна перевищувати 10–16 хв., у середній – 20–25 хв., старшій 25–30 хв.).

Увагу дітей у процесі занять забезпечує їхня інтелектуальна активність, тому заняття має бути організовано на науковій основі, враховувати вимоги педагогіки, психології, гігієни тощо. Оскільки у дітей дошкільного віку краще розвинена мимовільна увага, вихователь повинен передусім спиратися на неї, при цьому пропонуючи завдання, які активізують довільну увагу.

Збереженню уваги дітей сприяє зміна видів діяльності під час одного заняття, впродовж дня, що допоможе уникнути одноманітності, яка послаблює інтерес дітей до роботи, знижує їхню увагу. Раціональне чергування видів діяльності сприяє підтриманню стійкості уваги. Наприклад, після занять фізкультурою, коли діти дуже збуджені, недоцільно пропонувати роботу, яка вимагає великої зосередженості. Після інтенсивних занять проявляється втома, знижується стійкість уваги. Недоцільно на одному занятті вводити відразу 3–5 нових компонентів.

У дітей дуже швидко відбувається перехід від мимовільної уваги до довільної. Дорослі повинні стимулювати дошкільника виконувати не те, що він хоче, а те, що йому слід робити, привчати зосереджуватись і виконувати завдання, особливо, якщо воно нецікаве, рутинне. Результативність розвитку властивостей уваги забезпечують правильно побудований виховний процес, різні форми, методи, прийоми роботи з дітьми, знання вихователем дитячої психології та особливостей дітей у дошкільній групі, повага, довіра до їхньої особистості, нейтралізування причин неуважності.

Особливості уваги молодшого школяра

Обсяг уваги молодшого школяра менше, ніж у дорослої людини, менш розвинене вміння розподіляти увагу. Особливо яскраво невміння розподілити увагу проявляється під час написання диктантів, коли треба одночасно слухати, пригадувати правила, застосовувати та писати. На початку навчання виявляється і велика нестійкість уваги.

Значно краще в молодшому шкільному віці розвинена мимовільна увага. Усе нове, несподіване, яскраве, цікаве привертає увагу учнів без жодних зусиль. Разом з розвитком довільної уваги розвивається і мимовільна, яка пов’язана тепер не з яскравістю та зовнішньою привабливістю предмета, а з потребами та інтересами дитини, які виникають у ході навчальної діяльності.

Увазі учнів початкових класів притаманні деякі вікові особливості. Основна – слабкість довільної уваги. Можливості вольового регулювання й управління увагою на початку молодшого шкільного віку обмежені. Довільна увага молодшого школяра вимагає так званої близької мотивації. Якщо у старших учнів довільна увага підтримується і за наявності далекої мотивації (старшокласник може примусити себе зосередитися на нецікавій і важкій роботі заради результату, який очікується в майбутньому), то молодший школяр може зосереджено працювати лише за наявності близької мотивації (перспективи одержати “п’ятірку”, заслужити похвалу вчителя, краще за всіх справитися з завданням тощо).

У молодших школярів домінує увага мимовільна, спрямована на нові, яскраві, несподівані та захоплюючі об’єкти. Мимовільна увага стає особливо концентрованою та стійкою тоді, коли навчальний матеріал відрізняється наочністю, яскравістю, викликає у школяра емоційне відношення. Тому найважливішою умовою організації уваги є наочність навчання, широке застосування різних наочних посібників – ілюстрацій, малюнків, макетів, муляжів. Однак треба пам’ятати, що молодші школярі дуже вразливі. Надто яскраві наочні враження іноді можуть створити такий сильний осередок збудження в корі головного мозку, що в результаті цього загальмується будь-яка можливість розуміти пояснення, аналізувати й узагальнювати матеріал.

Оскільки мимовільна увага підтримується інтересом, то, природно, кожен учитель прагне зробити свій урок цікавим, захоплюючим. І це правильно. Але слід взяти до уваги, що учнів треба привчати бути уважними також до того, що не викликає безпосереднього інтересу й не є цікавим. Інакше виробиться звичка ставитися з увагою тільки до цікавого, учень не зуміє мобілізувати довільну увагу в тих випадках, коли якісь елементи діяльності безпосереднього інтересу не викликають. Про це попереджав ще К.Д. Ушинський: “Звичайно, зробивши цікавим свій урок, ви можете не боятися набриднути дітям, але пам’ятайте, що не все може бути цікавим у навчанні, а неодмінно є і нудні речі, й повинні бути. Привчіть же дитину робити не тільки те, що її займає”.

Слабкість гальмівних процесів у цьому віці зумовлює і таку рису уваги дітей, як її нестійкість. Нестійкість уваги молодших школярів є наслідком вікової слабкості гальмівного процесу. Першокласники, а іноді й другокласники, не вміють довгостроково зосереджуватися на роботі, їх увага легко відволікається. Тому вони можуть не виконати завдання в строк, втратити темп і ритм діяльності, пропустити букви в слові й слова в реченні. Дослідження довели, що учні І і II класів можуть зберігати посидючість і увагу безперервно протягом 30–35 хвилин, не більше. Це треба враховувати під час організації уроку, робити невеликі перерви в роботі.

Учні III–IV класів, як показали дослідження Н.Ф. Добриніна, можуть зберігати увагу безперервно протягом усього уроку. Короткі паузи, мабуть, корисні, але влаштовувати перерви в роботі немає необхідності. Важливе інше – періодично міняти види робіт школярів, тоді і великої втоми не настане. Різноманітність роботи стимулює стійкість уваги.

Увага учнів залежить і від темпу навчальної роботи. Цікаве дослідження М.Н. Шардакова показало, що занадто швидкий або уповільнений темп роботи є однаково несприятливим для стійкості та сконцентрованості уваги. Найоптимальнішим є середній темп роботи, який тим нижче, що молодші школярі.

Розвиток уваги молодших школярів дедалі більше характеризується довільністю, якщо створювати такі умови для цілеспрямованої роботи, за яких вони привчаються керуватися самостійно поставленою метою. При цьому розвиток довільної уваги у дітей іде від керування цілями, поставленими перед ними дорослими, до реалізації самостійно поставлених перед собою цілей, від постійного контролювання вчителем їх діяльності до самоконтролю через контроль з боку однокласників.

Можливості розвитку довільної, стійкої, концентрованої уваги молодших школярів у процесі навчання дуже великі. Сам процес навчання вимагає від дитини постійних вправ у довільній увазі, вольових зусиль для зосередження. Довільна увага розвивається разом з розвитком високих суспільних мотивів навчання, разом із зростаючим усвідомленням відповідальності за успіх навчальної діяльності. На цій основі в молодшого школяра формується вміння організовувати та регулювати свою увагу, свідомо керувати нею.

З віком у дітей зростає обсяг і стійкість уваги. Увага в молодших школярів тісно пов’язана зі значущістю для них навчального матеріалу. Усвідомлення необхідності, важливості матеріалу, інтерес до його змісту є важливою умовою їхньої уваги.

Увага залежить і від доступності (та посильної важкості) навчальних завдань, поставлених перед учнями, а також від уміння вчителя так організувати навчальну діяльність, щоб охопити нею всіх учнів у класі.

Серед причин нестійкості уваги в цьому віці можна назвати зокрема недостатню розумову активність дітей, зумовлену як недосконалими методиками навчання, так і рівнем їхньої готовності до навчальної діяльності, непереборними труднощами у навчанні, станом здоров’я тощо.

Матеріали для самостійного вивчення

Список використаних джерел