Текст лекції

Мета. Формувати поняття про пам’ять, фізіологічні основи пам’яті. Визначити види, процеси, індивідуальні особливості пам’яті. Розглянути особливості розвитку пам’яті у різні вікові періоди.

Основні поняття: пам’ять, уявлення пам’яті, асоціації, образна пам’ять, словесно-логічна пам’ять, ейдетична пам’ять, емоційна пам’ять, довільна пам’ять, мимовільна пам’ять, короткочасна, довготривала, оперативна пам’ять, процеси пам’яті. 

План
1.Пам’ять. Фізіологічні основи пам’яті.
2.Види пам’яті
3.Процеси пам’яті.
4.Індивідуальні особливості пам’яті.
5.Розвиток пам’яті у різні вікові періоди.

1. Пам’ять. Фізіологічні основи пам’яті

Здатність зберігати й відтворювати свої враження люди помітили дуже давно. Враження, які людина отримує про навколишній світ, залишає певний відбиток, вони зберігаються, закріплюються, за необхідності і можливості – відтворюються.

Варто зазначити, що втрата пам’яті призводить до втрати розумових здібностей, накопичених знань, набутих умінь і навичок, до повної дезорганізації особистості. “Без пам’яті, – зазначав С.Л. Рубінштейн, – ми були б істотами миттєвості. Наше минуле було б мертвим для майбутнього. Теперішнє, у міру його перебігу, безповоротно зникало б у минулому“.

Таким чином, пам’ять відіграє важливу роль у збереженні єдності і цілісності людської особистості та її психічного розвитку, вона включена в будь-який психічний пізнавальний акт, зокрема лежить в основі здібностей людини, є умовою научіння, набуття знань, формування вмінь і навичок. Без пам’яті неможливим було б нормальне функціонування ні особистості, ні суспільства в цілому.

Історія знає багато відомих імен, які були наділені феноменальною пам’яттю. Так, відомо, що перський цар Кір, Олександр Македонський та Юлій Цезар знали в обличчя та за ім’ям своїх солдат, кількість яких у кожного полководця перевищувала 30 тисяч. Такими ж здібностями був наділений афінський полководець Фемістокл, який знав ім’я кожного з 20 тисяч жителів грецької столиці. Знаменитий грек Сенека міг запам’ятати близько 2000 не зв’язаних між собою слів, які він чув лише один раз. Академік А. Йоффе пам’ятав усю таблицю логарифмів, якою користуються у школі (таблицю Брадіса). Геніальний математик Л. Ейлер міг точно згадати шість перших ступенів усіх чисел до ста. Л. Бетховен після втрати слуху продовжував творити прекрасну музику, покладаючись на свою пам’ять. В. Моцарт і С. Рахманінов могли відтворити складні музичні твори, почуті ними лише один раз. Усі ці приклади демонструють великі можливості людської пам’яті.

Пам’ять – це процес запам’ятовування, збереження і відтворення інформації.

Образи предметів і явищ, які виникають в мозку в результаті впливу їх на аналізатори, не виникають безслідно, коли припиняється цей вплив. Вони зберігаються, коли предмети і явища відсутні у вигляді уявлень пам’яті.

Уявлення пам’яті – це образи тих предметів, які ми сприймали раніше, а зараз відтворюємо подумки.

Уявлення пам’яті є:
– зорові;
– слухові;
– нюхові;
– смакові;
– дотикові.
Людина запам’ятовує міцніше:
– ті факти, події і явища, які мають для неї і для її діяльності особливо важливе значення;
– все, що в довкіллі пов’язане зі стійкими інтересами людини;
– все, що викликає у людини яскраву емоційну реакцію.

Продуктивність пам’яті залежить від вольових якостей людини і пов’язана з особливостями особистості. Людина свідомо регулює процеси своєї пам’яті і керує ними, виходячи з мети і завдань, якими керується у своїй діяльності. Від ступеня пластичності мозку залежить і якість пам’яті людини.

Асоціації – встановлення зв’язку між окремими подіями, явищами, фактами, предметами, що відбиваються у нашій свідомості і закріплюються в нашій пам’яті, називають асоціацією (запам’ятати навчальний матеріал, це значить пов’язати його з минулими знаннями). Без асоціацій неможлива нормальна психічна діяльність людини (Я чую прізвище людини і в мене формується її образ).

В основі пам’яті лежить властивість нервової тканини змінюватися під впливом дії подразників, зберігати в собі сліди нервового збудження.

Утворення і збереження тимчасових зв’язків, їх згасання є фізіологічною основою асоціацій.

 2. Види пам’яті класифікують:

 За об’єктом запам’ятовування (що запам’ятовується – предмети, рухи, думки…)

Образна пам’ять – це запам’ятовування, збереження і відтворення образів предметів і явищ дійсності, які сприймалися раніше.

Підвиди образної пам’яті

– зорова – це запам’ятовування зорових відчуттів і сприймань;

–  слухова – це запам’ятовування слухових відчуттів і сприймань; за допомогою слуху людина контролює свою і сприймає мову інших людей, відчуває музичні звуки й шуми; проведені в Угорщині дослідження свідчать, що в дітей, які займаються музикою, співами та танцями покращуються успіхи в навчанні, вони більш розвинені розумово;

–  рухова – проявляється в запам’ятовуванні і відтворенні рухів і їх систем. Вона лежить в основі вироблення і формування рухових навичок (ходьби, письма, трудових і спортивних навичок). Рухова пам’ять дозволяє піаністу грати у темряві;

–  нюхова – це запам’ятовування запахів; відомо, що людина може якісно розрізнити до 10 тисяч запахів: пам’ять на запахи, наприклад, допомагає лікарям визначати такі захворювання як: дифтерія, діабет, рак, тонзиліт, захворювання травних шляхів і статевих органів тощо; також відомо, що запахи стимулюють творчу діяльність людини: так, наприклад, І. Буніну подобався запах яблук і перед тим, як сісти писати вірші, він розкладав їх по всій кімнаті;

– смакова – це запам’ятовування смакових відчуттів і сприймань, які пов’язані не тільки з потребою організму в їжі, а й з пізнавальними здібностями людини; також, смакова пам’ять сприяє утворенню різноманітних асоціацій, які сприяють натхненню і відтворенню інформації або ж гальмують її: відомо, що творче натхнення до О. Пушкіна приходило лише тоді, коли він відчував смак духмяної кави;

–  дотикова – це запам’ятовування дотикових відчуттів, наприклад, незрячими людьми, які користуються азбукою Брайля.

Ейдетична пам’ять – високий рівень розвитку образної пам’яті, що полягає в здатності зберігати яскраві образи предметів протягом довгого часу після їх зникнення з поля зору людини. Ейдетичні образи подібні до уявлень тим, що виникають за відсутності предмета. Але характеризуються таким деталізованим його баченням, яке недоступне звичайному уявленню. На думку науковців, ейдетична пам’ять найбільше розвинена у дітей. У 1921 р. було проведено дослідження групи дітей молодшого шкільного віку, яким упродовж 9 с демонстрували сюжетну картинку з великою кількістю деталей. Після того, як прибрали зображення, діти продовжували бачити його в уяві і могли точно відтворити те, що запам’ятали, та відповісти на запитання дослідників.

Словесно-логічна пам’ять – це запам’ятовування, збереження і відтворення думок, понять і словесних формулювань. Думки не існують поза мовою, тому і вид пам’яті називається не просто логічним, а словесно- логічним. Відтворення навчального матеріалу може бути і механічним (без розуміння його змісту). Форма відтворення думки залежить від рівня розвитку мовлення.

Емоційна пам’ять – пам’ять на пережиті почуття (людина знову радіє, згадавши радісну подію, червоніє, коли згадує про негативний вчинок). Емоційна пам’ять – найважливіша умова духовного розвитку людини.

За ступенем вольової регуляції пам’яті:

Довільна пам’ять – коли людина ставить мету запам’ятати чи відтворити той чи інший матеріал.

Мимовільна пам’ять – запам’ятовування інформації без прикладання вольового зусилля. Життєвий досвід дитини спочатку будується в основному на мимовільній пам’яті і набувається дитиною без спеціального наміру запам’ятати без спеціальних зусиль.

За ступенем збереження в пам’яті:

Короткочасна пам’ять – процес відносно невеликої діяльності (декілька секунд або хвилин, коли людина може відтворити події, які щойно відбулися. Після нетривалого часу враження зникають і людина не зможе щось згадати з того, що сприйняла – пам’ять секретаря-машиністки, перекладача).

Довготривала пам’ять – характеризується відносною тривалістю і міцністю збереження сприйнятого матеріалу. В ДП відбувається накопичення знань, які зберігаються в перетвореному вигляді, більш узагальненому і систематичному. Це пам’ять пов’язана з відтворенням певного матеріалу в певний момент. Це «глибинна» пам’ять, «пам’ять – зберігання». Обсяг матеріалу, який зберігається на рівні ДП більше того, що може відтворюватися на рівні КП.

Оперативна пам’ять – запам’ятовування будь-якої інформації на час, необхідний для виконання операції, окремого акту діяльності (процес вирішення задачі).

 3. Процеси пам’яті

 Запам’ятовування – закріплення тих образів, які виникають у свідомості під впливом предметів і явищ дійсності в процесі відчуття і сприймання. З точки зору фізіології – це процес утворення і закріплення в мозку слідів збудження і відповідних нервових зв’язків. Воно може бути мимовільним і довільним.

Систематичне, планомірне, спеціально організоване запам’ятовування із застосуванням певних прийомів називається заучуванням.

Збереження – утримання заучуваного у пам’яті, збереження слідів і зв’язків у мозку. Збереження – це боротьба з забуванням.

Забування – зникнення, випадання з пам’яті, «стирання» слідів, гальмування зв’язків. Забування дає мозку звільнятися від зайвої інформації.

Доцільно знати, що інтенсивне забування інформації відбувається у перші шість годин після запам’ятовування. Тому для тривалого збереження інформації в пам’яті потрібно її повторювати після вивчення з таким інтервалом: перше повторювання – через 15–20 хв; друге – через 8–9 год; третє – через добу.

Відтворення – образи, закріплені в пам’яті, актуалізуються без опори на вторинне сприймання тих чи інших об’єктів. Фізіологічно це означає наявність різних слідів – стійких, міцних (відтворення).

Найпростіша форма відтворення – упізнавання – це відтворення певного об’єкта або інформації в умовах повторного сприймання.

Упізнавання – поява почуття знайомості за повторного сприймання.

Складнішими формами відтворення є згадування і пригадування.

Згадування – відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється. Наприклад, під час складання іспиту студент може без підготовки правильно відповісти на запитання.

Пригадування – відтворення збереженої в пам’яті інформації за допомогою певних вольових зусиль. Так, свідок скоєння злочину відтворює інформацію, що запам’ятав з докладанням певних вольових зусиль, намагається пригадати подію деталізовано. Від уміння пригадувати залежить ефективність використання набутих знань

 4. Індивідуальні особливості пам’яті

Люди відрізняються за такими особливостями пам’яті:

–  готовністю до відтворення – як швидко та легко людина може пригадати необхідну їй інформацію;

–  точністю запам’ятовування (відповідністю відтвореної інформації тому, що запам’ятовувалося);

–  міцністю запам’ятовування (тривалість і збереження засвоєної інформації);

–  швидкістю запам’ятовування (кількістю повторень та витраченим часом, які необхідні для запам’ятовування нової інформації);

–  тривалістю запам’ятовування (здатністю правильно відтворювати набуту інформацію максимально тривалий час);

–  переважанням того чи іншого виду пам’яті за характером психічної активності;

–  домінуючими прийомами запам’ятовування.

5. Розвиток пам’яті у різні вікові періоди

Для розвитку пам’яті важливим є формування вміння запам’ятовувати та відтворювати. Високий рівень розвитку досягається, якщо:
–       наявний мотив до запам’ятовування, чітко сформулювати, що і як запам’ятати;
–       ставиться мета запам’ятати надовго;
–       використовуються смислові опори, мислені співвіднесення і смислові групування;
–       хто добре осмислює, той добре запам’ятовує і пам’ятає довго;
–       великий обсяг інформації вивчається за смисловими частинами: варто при цьому використовувати прийоми аналізу матеріалу (скласти план розділу, класифікувати інформацію, систематизувати її, згрупувати, порівняти з набутою раніше, утворити асоціативні ланцюжки);
–       кількість повторень не перевищує ту кількість, яка необхідна для першого відтворення інформації;
–       вивчення триває одну годину сім днів, а не сім годин за один день;
–       вивчення точних наук чергується з гуманітарними, тобто після математики вивчають історію, після фізики – літературу, оскільки пам’ять любить різноманітність;
–       здійснюються записи, зображуються схеми й діаграми, кресляться графіки, зображуються карикатури, відбувається порівняння з раніше вивченим;
–       перше повторення здійснюється не пізніше, ніж за 40 хв після запам’ятовування інформації. Можливості кращого запам’ятовування інформації значно посилюються, якщо пам’ять тренувати.

 Психологи пропонують систематично виконувати такі вправи:

1. Уважно подивіться на предмет, пейзаж або людину впродовж 5 с і якомога краще запам’ятайте обраний об’єкт. Заплющіть очі, намагаючись досягти максимально чіткого, яскравого й детального зображення об’єкта. Подумки поставте собі запитання про подробиці обраного об’єкта і спробуйте на них відповісти. Відкрийте очі й порівняйте уявний образ з оригіналом. Виконуйте вправу, доки не досягнете результату.

2. Викиньте на стіл 4 сірники. Протягом 5 с подивіться на них і запам’ятайте їх розташування. Вийдіть в іншу кімнату і спробуйте відтворити правильне розташування сірників на папері. Якщо це вдалося, щодня додавайте по одному сірнику, доводячи кількість до 14. Якщо ви легко впоралися із завданням, можете його ускладнити – необхідно запам’ятовувати розташування не тільки сірників, а й їхніх головок.

3. Уголос проговоріть будь-який арифметичний ланцюжок (наприклад, від чотирьох відняти три, додати десять, помножити на три, відняти сім і т. д.). Тепер подумки виконайте ці нескладні обрахунки – таким чином, вам необхідно буде пригадати все, що ви сказали попередньо.

4. Покладіть на стіл 7 дрібних предметів, уважно подивіться на них і запам’ятайте. Вийдіть в іншу кімнату і спробуйте описати на папері все, що ви запам’ятали. Якщо це вдалося, щодня додавайте по одному предмету (кількість об’єктів не повинна перевищувати 15).

5. Огляньте кімнату і запам’ятайте все, що в ній знаходиться. Вийдіть в іншу кімнату і спробуйте описати на папері все, що ви запам’ятали.

6. Увечері, перед сном, протягом 7–10 хв швидко відтворіть ланцюжок основних подій дня із пригадуванням образів людей, з якими зустрічалися, їхніх імен, прізвищ, телефонів, одягу, аксесуарів, змісту розмов тощо. Намагайтеся чітко й детально відтворити все, що бачили, чули і відчували саме у тій послідовності, у якій це відбувалося.

7. Для розвитку словесної пам’яті варто вивчати європейські мови, для розвитку зорової – східні.

 Розвиток пам’яті немовляти

Первинним проявом пам’яті можна вважати умовні рефлекси, помітні вже у перші місяці життя дитини (припинення плачу, коли в кімнату заходить мама). На 3–4-му місяцях життя починає формуватися образ предмета. Таким чином створюється основа образної пам’яті.

Пам’ять-запам’ятовування, збереження/наступне відтворення людиною свого досвіду.

Поступово збільшується коло об’єктів, які впізнає дитина. Першими вона впізнає обличчя і голос матері. Це важливе новоутворення свідчить про вибіркове сприйняття подразників.

У 3–4 місяці дитина впізнає предмети, пов’язані з годуванням, у 5 – відрізняє людей за голосом, 6 – виокремлює улюблену іграшку. На 7–8-му місяці впізнавання предмета опосередковується словом (малюк знаходить річ у відповідь на запитання дорослого: “Де…?”). У 8–9 місяців дитина упізнає знайому людину після двох-трьох тижнів розлуки. До 12 місяців розрізняє мелодію, яка раніше викликала у неї позитивні емоції, виконує на вимогу дорослого нескладні рухи (робить “лади-ладусі”, ляскає ручкою).

Впізнавання предметів у немовлячому віці відбувається за однією, часто несуттєвою ознакою. Малюка ще дезорієнтують навіть незначні зміни зовнішнього вигляду об’єкта (не впізнає мами у новому платті). Однак ознака, що зазнала у досвіді малюка найбільшого підкріплення, може виявитися достатньою для впізнавання. Наприклад, 7-місячний хлопчик не міг впізнати няні після її тривалої відсутності навіть коли вона заговорила, однак легко це зробив після того, як вона заспівала.

Поступово період між запам’ятовуванням і впізнаванням подовжується, але залишається невеликим. У вільних спогадах образна пам’ять втілюється лише на початку другого року життя дитини.

Про появу рухової пам’яті свідчить умовний рефлекс на звичні для малюка положення під час годування: біля грудей матері дитина починає робити смоктальні рухи. Розвиток рухової пам’яті активізується у другому півріччі життя малюка, коли він починає захоплено маніпулювати предметами (засвоєння хапання), рухатися, вчиться повзати і ходити.

Пам’ять у немовлячому віці не є самостійним процесом, вона включена у сприймання і відчуття, тому матеріал запам’ятовується ніби мимовільно (сам собою). Якщо малюка в один час годують, купають, у нього виробляється рефлекс на ту годину, він починає “готуватися” до відповідного режимного процесу, наприклад, прокидатися до годування. Побачивши незвичну іграшку, яка викликає радість, вимагатиме її, маніпулюватиме нею. Емоційна пам’ять усе яскравіше виявляється у другій половині 1-го року життя, коли дитина переживає емоції від певних об’єктів або ситуацій (наприклад, починає плакати, побачивши предмети для купання, якщо ця процедура в минулому була пов’язана з негативними переживаннями).

Отже, спочатку в малюка розвивається рухова, емоційна й образна пам’ять, а до кінця року створюються передумови для розвитку словесної пам’яті.

Розвиток пам’яті у ранньому дитинстві

Дитина, навчаючись ходити, розширює свою взаємодію з навколишнім світом. Для неї стають доступними все більше предметів, що започатковує новий етап у розвитку її пам’яті. Дитина приступає до оволодіння предметними діями відповідно до призначень і функцій об’єктів, культурно-гігієнічних навичок і основних рухів. У цей період рухи дитини стають точнішими, легшими, координованішими, що забезпечує їй автономію від дорослого, розширення сфери самостійності. У неї формуються уявлення про віддаленість об’єктів і спрямованість руху, виконувані дії тощо. Вона вже впізнає предмет поза зв’язком із ситуацією, в яку він включений, ідентифікує (ототожнює) його за важливими ознаками. Наприклад, за пропозицією дорослого малюк показує годинник незалежно від його просторового розміщення.

На початку 2-го року життя дитини пам’ять виокремлюються із процесу сприймання, зароджується здатність відтворювати об’єкт за його відсутності, довшим стає проміжок часу між запам’ятовуванням і впізнаванням (на 2-му році життя дитина впізнає знайоме обличчя, не бачивши його 1,5–2 місяці, на третьому – об’єкти, які сприймала рік тому). До кінця 3-го року життя малята впізнають не лише близьких, а й інших людей, різні предмети, знайомі пісні, казки, вірші. Образна пам’ять у них розвинена краще за словесно-логічну, тому вони легше запам’ятовують емоційний матеріал, що супроводжується наочними і звуковими ілюстраціями.

Процеси пам’яті мають мимовільний характер. Процес розуміння дитиною звертань дорослого, опанування нею активним мовленням сприяють першим виявам довільності у роботі пам’яті. Для цього слід стимулювати малюка запитаннями і пропозиціями, спонукати його розповісти про побачене, почуте. Інтенсивно розвивається і словесно-логічна пам’ять: дитина реагує вже не на ритмічно-мелодійну структуру слова, а на його значення. На 3-му році життя вона розуміє кожне слово, що вимовляє дорослий. Поступово дитина переходить від пасивного мовлення до активного. Цей період обумовлений поповненням словника, засвоєнням граматики рідної мови. Завдяки розширенню словника, накопиченню досвіду діяльності і дій малюк починає розуміти деякі моральні норми і правила поведінки: що можна і чого не можна, як потрібно і як не потрібно робити.

До кінця раннього дитинства розширюється обсяг і підвищується тривалість дитячої пам’яті. Головною особливістю пам’яті у цей період є ненавмисний характер, тобто мимовільне запам’ятовування. В основному діти раннього віку запам’ятовують те, що включено в їхню гру або практичну діяльність, що їм безпосередньо потрібно, цікаво, вплинуло на них емоційно, справило глибоке враження. Малюки легко оволодівають не тільки рідною, а й чужою мовою, якщо постійно перебувають у контакті з дітьми і дорослими, які розмовляють нею. Іноді їм потрібно кілька місяців, щоб почати без акценту спілкуватися мовою країни, в яку вони прибули з батьками.

Пам’ять дітей раннього віку досить пластична, матеріал вони запам’ятовують швидко і легко. Однак часто це відбувається хаотично. Дитина може запам’ятати складний матеріал, втримувати у пам’яті випадкові події, несуттєві деталі, уривки розмов дорослих, окремі фрази і висловлювання, суть яких їй навіть не зовсім зрозуміла. Вона не володіє багатством своєї пам’яті, часто зберігає непотрібний матеріал, оскільки запам’ятовування і відтворення ще не стали самостійними процесами, а є лише способом оволодіння мовою. Повторення незрозумілих слів і словосполучень – своєрідна діяльність дитини зі звуковим складом слів. Об’єктивною основою, на якій відбувається запам’ятовування дитиною раннього віку різних слів і словосполучень, потішок, віршів, є рима і ритмічна структура цього матеріалу.

Характерними особливостями ранніх дитячих уявлень є їх безсистемність, злитість, нерухливість. Ці особливості уявлень проявляються у різних видах діяльності дитини.

Розвиток пам’яті дітей дошкільного віку

Дошкільний вік характеризується інтенсивним розвитком здатності до запам’ятовування і відтворення. Результати мислення фіксуються, зберігаються і відтворюються у корі головного мозку. Цей період залишає багато яскравих спогадів на все життя. Пам’ять дошкільника зазвичай має мимовільний характер. Довільна пам’ять, що починає розвиватися у середньому дошкільному віці, суттєво вдосконалюється у старших дошкільників.

Результати психологічних досліджень свідчать, що у цей період за допомогою слова можна навчити дитину зусиллями волі зосереджувати увагу на виконанні конкретних завдань.

 Мимовільна пам’ять дошкільників і умови її розвитку

Розширення кругозору, оволодіння знаннями, навичками і вміннями, ускладнення діяльності, стосунків з дорослими зумовлюють зміни, якісні перетворення у пам’яті дитини. На основі запам’ятовування дитина розповідає вивчений вірш, використовує у грі засвоєні правила, відтворює показані їй рухи. Іноді дошкільнику не вдається відтворити предмет, згадати вірш, але він легко впізнає їх за наступного сприймання. У такому разі відсутнє відтворення матеріалу, однак наявне впізнавання, якому також передує запам’ятовування.

Запам’ятовування буває мимовільним (нецілеспрямованим) і довільним (цілеспрямованим). Залежно від особливостей цих процесів пам’ять поділяють на мимовільну і довільну.

Мимовільна пам’ять – запам’ятовування і відтворення матеріалу, яке здійснюється без контролю з боку свідомості і без докладання зусиль.

Пам’ять дошкільника здебільшого мимовільна, тобто найчастіше він не ставить перед собою свідомої мети щось запам’ятати. Запам’ятовування і пригадування відбуваються у діяльності і залежать від її характеру. Як стверджують психологи, джерелом пам’яті дитини є інтерес.

Вона легко і надовго запам’ятовує те, що її цікавить, приваблює своєю яскравістю, незвичністю, динамізмом, з чим вона активно діяла (гралася, конструювала, перекладала тощо). Істотну роль при цьому відіграє слово: називання предметів сприяє кращому їх запам’ятовуванню. Залежить розвиток пам’яті і від характеру мовної діяльності, яка вимагає запам’ятовування словесного матеріалу, а також ігрової діяльності.

Мимовільна пам’ять є необхідним елементом і закономірним продуктом пізнавальної і практичної діяльності людини, оскільки забезпечує збереження, актуалізацію одержуваної людиною інформації, регуляцію її поведінки. Вона має вибірковий характер, пов’язана з мотивами і цілями діяльності. Ефективність мимовільного запам’ятовування залежить від ролі у структурі діяльності об’єктів, які дитина сприймає. Отже, необхідною умовою мимовільного запам’ятовування є дійове ставлення до матеріалу. Це підтвердив експеримент з дітьми дошкільного і молодшого шкільного віку, яким було запропоновано класифікувати зображені на 15-ти картинках предмети. На них також були написані числа. У цьому досліді діти добре запам’ятовували предмети, а числа їх пам’ять не фіксувала. У другому досліді необхідно було розкласти ті самі картинки у порядку зображених на них чисел. Цього разу діти запам’ятовували числа, а не предмети. Предмети і числа вони добре запам’ятовували лише під час виконання якихось дій з ними. Експеримент довів, що мимовільне запам’ятовування під час змістовної для дитини діяльності завжди продуктивніше, ніж довільне. Наприклад, під час класифікації картинок за змістом зображених на них предметів, діти запам’ятовували їх краще, ніж у досліді, у якому їм потрібно було запам’ятати картинки, розклавши для цього їх на групи.

Продуктивність мимовільного запам’ятовування підвищується, якщо запропоноване дитині завдання передбачає активне орієнтування у матеріалі, виконання мислительних операцій (придумування слів, установлення конкретних зв’язків тощо).

У молодшому дошкільному віці єдиною формою роботи пам’яті є мимовільне запам’ятовування і відтворення. Дитина запам’ятовує те, на що звертає увагу у діяльності, що цікавить і справляє враження. Вона ще не може поставити перед собою мету запам’ятати що-небудь, не застосовує для цього спеціальних прийомів. Коли дітям 3-х років запропонували одні картинки розглянути, а інші запам’ятати, вони дивилися на них, міркуючи і згадуючи пов’язані з ними випадки з минулого досвіду, але жодних дій для запам’ятовування не виконували. Не намагалися діти запам’ятати слова і під час гри, виконуючи роль покупця, якому доручено було придбати певні продукти (називалось 5 слів).

Щоб дошкільники краще зберегли у пам’яті будь-який матеріал, необхідно організувати їхню діяльність з ним, адже успішність мимовільного запам’ятовування то краща, що активніше дитина діє з предметами, які їй необхідно запам’ятати, що важливіші ці предмети у її діяльності. Наприклад, діти, яким потрібно розподілити картинки на групи, запам’ятовують їх значно краще, ніж діти, які обмежуються лише їх розгляданням.

Розвиток мимовільної пам’яті відбувається у зв’язку з розширенням інтересів дітей. З формуванням нових інтересів до явищ природи, суспільного життя дошкільник зосереджено їх спостерігає, уважно вислуховує пояснення щодо них, краще запам’ятовуючи.

Істотне значення для запам’ятовування і відтворення мають способи запам’ятовування й умови, у яких вони відбуваються. Це підтвердили дослідження мимовільного, безпосереднього запам’ятовування дошкільниками 10-ти нових слів: у сюжетній грі “Подорож”, під час праці, слухання оповідання К. Ушинського “З природи” і в умовах лабораторного досліду (табл. 4.1).

Таблиця 4.1
Особливості запам’ятовування дітьми слів у різних видах діяльності

Як свідчать дані таблиці, кількість мимовільно утриманих у пам’яті слів збільшується з віком дітей в усіх видах діяльності; найефективнішим для збільшення лексики є слухання оповідання (крім 3-річних дітей); найменш ефективне – запам’ятовування в лабораторних умовах.

У маленьких дітей ще немає настанови на запам’ятовування запропонованого матеріалу. Тільки після 5-ти років вони починають уважно розглядати матеріал, який необхідно запам’ятати, намагаються групувати слова, малюнки, застосовуючи різні прийоми для їх запам’ятовування і відтворення.

Мимовільне запам’ятовування в дошкільному дитинстві зазвичай дуже точне, а зафіксована в пам’яті інформація зберігається довго. Не втрачає мимовільна пам’ять свого значення і в наступні роки.

Довільна пам’ять і етапи її розвитку у дошкільному віці

Формування довільної пам’яті відбувається на основі розумового розвитку дитини. Передумовами її виникнення є: успіхи в розвитку довільної практичної та ігрової діяльності; формування у дітей дій, для яких необхідна характерна для довільного запам’ятовування орієнтація на майбутнє і орієнтація на минуле, характерна для довільного відтворення. Такі дії зумовлюють у дитини вимоги дорослих, наприклад, виконати доручення не зараз, а через деякий час, розповісти про побачене на прогулянці; певний рівень мовного розвитку (вироблення вміння у мовленні діяти з уявлюваними речами). Завдяки цим передумовам дитина спочатку вчиться запам’ятовувати чи пригадувати за ініціативою дорослих, потім поступово сама стає ініціатором.

Довільна пам’ять – процес запам’ятовування і відтворення матеріалу, що передбачає свідому постановку мети та вимагає вольових зусиль.

Вона починає формуватися у середньому дошкільному віці. Ранні її прояви спостерігаються в запам’ятовуванні умов сюжетно-рольової гри, без якого неможливе успішне виконання дитиною взятої на себе ролі. У грі вона запам’ятовує значно більше слів, ніж за вимогою дорослого.

Оволодіння довільними формами пам’яті охоплює кілька етапів.

1. Виокремлення завдань запам’ятати, пригадати за відсутності в практиці дитини необхідних для цього прийомів. Завдання пригадати вона виокремлює раніше, оскільки часто від неї чекають саме пригадування, відтворення того, що вона раніше сприймала або робила. Завдання запам’ятати виникає на основі досвіду пригадування, усвідомлення дитиною, що не запам’ятавши, вона не зможе відтворити того, чого від неї чекають.

2. Використання прийомів запам’ятовування і пригадування внаслідок підказок дорослих. Дорослий, даючи дитині доручення, пропонує його повторити, запитуючи про що-небудь, спрямовує пригадування дитини запитаннями: “А що далі?”, “А що він сказав?” тощо. Прийом повторення формує запам’ятовування. Дитина найшвидше оволодіває ним, тому її довільне запам’ятовування спочатку переважно механічне. Від повторення вголос вона переходить до повторення пошепки, про себе. Поступово вчиться осмислювати, зв’язувати матеріал, використовувати ці зв’язки з метою запам’ятовування.

3. Усвідомлення необхідності спеціальних дій запам’ятовування, оволодіння умінням використовувати у них допоміжні засоби. Дитина розуміє, що потрібно запам’ятати, тому послуговується різними прийомами, способами, щоб досягти цієї мети.

Пам’ять 3–4-річних дітей проходить три рівні розвитку: 1) відсутність мети запам’ятати і пригадати; 2) наявність мети за несформованості способів, спрямованих на її здійснення; 3) поєднання мети запам’ятати, пригадати із застосуванням способів досягнення цього.

До завершення дошкільного періоду мимовільна пам’ять залишається провідною. Довільне запам’ятовування і відтворення діти використовують порівняно рідко – коли цього потребують відповідні завдання або вимагають дорослі.

Мимовільне запам’ятовування під час активної розумової роботи над матеріалом у дошкільному дитинстві продуктивніше, ніж довільне. Наприклад, діти, які без мети запам’ятати розкладали картинки відповідно до зображених предметів (для саду, для кухні тощо), запам’ятовували їх значно краще, ніж діти, які розглядали ті самі картинки із завданням запам’ятати. Однак мимовільне запам’ятовування, не пов’язане з виконанням активних дій сприймання і мислення, є менш тривалим, ніж довільне.

Для розвитку довільної пам’яті у дітей дошкільного віку необхідно: розвивати їхню мимовільну пам’ять, яка є основою для наступного довільного відтворення (важливо, щоб було чим користуватися, що згадувати); спонукати дитину до відтворення спочатку під час виконання нею практичних доручень у грі, а потім – у навчальній діяльності; ставити перед дітьми завдання, вправляти їх у запам’ятовуванні, тренувати їхню пам’ять у діяльності; навчати різних способів запам’ятовування, звертаючи особливу увагу на розвиток логічної пам’яті.

У дошкільному віці дуже важливо спрямувати дитину на довільне запам’ятовування, донести до її свідомості необхідність у ньому, навчити спеціальних прийомів запам’ятовування.

Формування елементів логічної і інших видів пам’яті у дошкільному дитинстві

Дітям старшого дошкільного віку доступні не лише механічне запам’ятовування, а й елементи логічного, що виявляється під час їхньої роботи із зрозумілим текстом. Як правило, вони відтворюють у середньому 4–8 добре знайомих слів, 1–2 – незнайомих.

Логічна пам’ять – пам’ять, яка грунтується на розумінні, осмисленні матеріалу.

Основну роль у її розвитку відіграє навчання. За спостереженням, діти, яких спеціально навчали прийомам організації логічних зв’язків (здійснювати вибір картинок до слова, щоб потім за картинками можна було пригадати слова), демонстрували у півтора разу вищі результати, ніж ті, хто намагався зробити це самотужки. Адже у процесі спеціального навчання діти оволоділи такими прийомами логічного запам’ятовування, як смислове співвіднесення і смислове групування, і успішно використовували їх. Таке навчання здійснюють у два етапи: 1) формування смислового співвіднесення і смислового групування як розумових дій; 2) формування вміння застосовувати ці дії у мнемічній діяльності.

Поетапне формування розумових дій використовують і під час мнемічної класифікації – мислительної операції, яка вимагає вміння аналізувати матеріал, зіставляти (співвідносити) між собою окремі його елементи, знаходити у них спільні ознаки, здійснювати на цій основі узагальнення, розподіляти об’єкти на групи на основі виокремлених у них і відображених у слові ознак. При цьому мнемічна класифікація проходить такі етапи:

–  практичні дії (діти використовують матеріально-практичні дії – вчаться розкладати картинки на групи);

–  мовні дії (після попереднього ознайомлення з картинками дитина розповідає, які з них можна зарахувати до тієї чи іншої групи);

–  розумові дії (дитина подумки розподіляє картинки на групи, потім називає їх).

Діти, навчившись виокремлювати у матеріалі групи (тварини, посуд, одяг тощо), зараховувати картинки до певної групи або підбирати елементи до узагальнювальної картинки, переходять до застосування групування з метою запам’ятовування.

Засвоєння групування як прийому логічного запам’ятовування спричиняє у дошкільників труднощі. Спочатку у багатьох дітей відбувається роздвоєння розумової і мнемічної діяльності: виконуючи смислове групування, вони забувають про необхідність запам’ятовувати картинки, а намагаючись їх запам’ятати, перестають групувати. Однак після його засвоєння у дітей суттєво поліпшується запам’ятовування, навіть без свідомого використання його у мнемічних цілях.

Опанування смисловим співвіднесенням як прийомом запам’ятовування залежить від віку та індивідуальних особливостей дитини, ефективності їх самоконтролю. Уперше його виявляють 4-річні діти. Помітно підвищується він на межі 4–5 років. 5–6-річні діти успішно контролюють себе, запам’ятовуючи і відтворюючи матеріал, виправляючи текстуальні неточності (4-річні виправляють лише сюжетні відхилення). Це свідчить, що пам’ять усе більше контролюється дитиною.

У своєму розвитку пам’ять дошкільників долає певні етапи. Найпершою розвивається у них рухова (моторна) пам’ять – запам’ятовування і відтворення рухів. На її основі формуються навички. У старшому дошкільному віці ця пам’ять досягає високого рівня розвитку, забезпечує засвоєння виконання достатньо складних рухів. З урахуванням цього тренери здійснюють відбір у секції гімнастики, акробатики, фігурного катання тощо.

Високого рівня розвитку у старшому віці досягає емоційна пам’ять – запам’ятовування і відтворення емоцій і почуттів. Дитина запам’ятовує не взагалі почуття, а почуття до конкретної людини, предмета, тобто її емоційна пам’ять невіддільна від образної, наочної. Основою пам’яті дошкільника є образна пам’ять – засвоєння і відтворення образів (зорова, слухова, дотикова, нюхова тощо), її виникнення пов’язане з дитячими спогадами (3–4 роки), а змістом є дитячі уявлення. З часом збільшується їх обсяг, завдяки культурі сприймання вони стають більш осмисленими, чіткими, диференційованими і системними, набувають узагальненого характеру, можуть бути об’єднані у групи, категорії або картини. Дитина може вільно використовувати засвоєні образи у різних видах діяльності і ситуаціях, викликати і комбінувати їх відповідно до мети завдань.

Уявлення – наочні образи раніше сприйнятих предметів і явищ об’єктивної дійсності.

Найефективнішою щодо запам’ятовування є зорова пам’ять – фіксування образів предметів і явищ, відтворення раніше зафіксованих уявних образів. У процесі запам’ятовування беруть участь й інші органи чуття (зір, слух, смак, дотик), але найдієвішим у дітей є зір. Деяким дошкільникам притаманна ейдетична (грец. еіоов – образ, вигляд) пам’ять (“яскраве бачення”) – чітке і яскраве фіксування образів сприймання, згадуючи які, дитина ніби знову бачить їх і може описати в усіх деталях. Завдяки їй запам’ятовують вірші, казки, прізвища всіх футболістів. З роками ейдетична пам’ять зникає і лише в окремих людей залишається на все життя (В.А. Моцарт у 4 роки запам’ятав вперше почутий у соборі реквієм, В. Суриков писав зимовий пейзаж улітку, І. Левітан – літній узимку).

У дошкільному віці відбувається формування словесно-логічної (вербальної) пам’яті – запам’ятовування і відтворення словесно оформленого матеріалу, що відображає предмети і явища у їх загальних властивостях, істотних зв’язках і відносинах. П. Блонський назвав її пам’яттю-розповіддю. Словесно-логічна пам’ять тісно пов’язана з мисленням. Основними її видами є проста репродуктивна пам’ять, вибіркова, репродуктивна і грамотна словесно-логічна.

Розвиток словесно-логічної пам’яті починається у ранньому віці, коли дитина намагається замінити незнайомі слова знайомими, ігноруючи дрібні деталі, запам’ятовує істотні, додає деякі від себе, змінює послідовність викладу подій. Залежить ця пам’ять від змісту і структури матеріалу, мовного розвитку дітей, оволодіння прийомами запам’ятовування. Важливу роль відіграє і стать дитини, оскільки у хлопчиків і дівчаток різні утворення мозку дозрівають з неоднаковою швидкістю, різним є темп розвитку лівої і правої півкуль, які суттєво відрізняються своїми функціями. У дівчаток значно швидше, ніж у хлопчиків, розвиваються функції лівої півкулі; у хлопчиків активнішою є права півкуля у зв’язку зі швидшим дозріванням її функції. Ліва півкуля більше, ніж права, відповідає за усвідомлені довільні акти, словесно-логічну пам’ять, раціональне мислення, позитивні емоції; правій належить провідна роль у реалізації мимовільних, інтуїтивних реакцій, ірраціональної мислительної діяльності, образної пам’яті, негативних емоцій. Важливо розвивати всі види пам’яті, не надаючи переваги якійсь одній. Оскільки кожен вид пам’яті є передумовою виникнення наступного.

Управління розвитком пам’яті дітей дошкільного віку

У розвитку мимовільної пам’яті дошкільників особливу роль відіграють спостереження. Спрямовуючи увагу малюка на різні сторони об’єктів, організовуючи їх обстеження, вихователь забезпечує формування повного і точного образу пам’яті. Цю особливість охарактеризував К. Ушинський: “Якщо хочете, щоб дитина засвоїла що-небудь міцно, то змусьте брати участь зір, показуючи карту або картину, але і в акті зору примушуйте брати участь не тільки мускули ока безкольоровими обрисами зображень, але й головну сітку дією фарб розфарбованої картини. Залучіть до участі дотик, нюх і смак… Під час такого дружного сприяння всіх органів у акті засвоєння… ви побачите найлінивішу пам’ять. Звичайно, таке складне засвоєння відбуватиметься повільно, але не треба забувати, що перша перемога пам’яті полегшує другу, друга – третю тощо”. Це означає, що пам’ять залежить від повноти сприймання, адже для утворення уявлень недостатньо пасивного споглядання об’єкта, потрібні його активний аналіз, встановлення співвідношень між частинами, компонентами ситуації, називання об’єктів та їхніх властивостей словом.

Мимовільне запам’ятовування забезпечується включенням матеріалу у цілеспрямованому діяльність. Сприяють запам’ятовуванню інтелектуальні почуття здивування, задоволення від зробленого відкриття, захоплення, сумнів, що зумовлюють виникнення і підтримання інтересу до об’єкта пізнання і відповідної діяльності.

Перенасичений фактами, подіями матеріал залишає у пам’яті нечіткі, розмиті спогади. Якщо після перегляду спектаклю дитина згадує лише одну-дві репліки, це свідчить не про її погану пам’ять, а про емоційне перевантаження. Щоб малюк не забув матеріалу, необхідно створювати ситуації для його використання під час гри, бесіди, розглядання картинок, спонукати його активізовувати власний досвід.

Найважливішим засобом, що забезпечує мимовільне запам’ятовування і відтворення, накопичення досвіду життєдіяльності, спілкування, пізнання, є режим дня – виконання аналогічних дій в один і той самий час.

Довільна пам’ять розвивається краще, якщо дорослий спонукає дитину до свідомого відтворення досвіду у грі, продуктивній і мовній діяльності, під час переказування, заучування, розповідання, створення історій і казок, тобто ставить мету згадати. Важливо, щоб вимога запам’ятати була зумовлена потребами діяльності, до якої залучений дошкільник. Він повинен розуміти, для чого потрібно запам’ятовувати. Використання засвоєних знань має відбуватися відразу після запам’ятовування.

Старші дошкільники повинні цілеспрямовано оволодівати логічними прийомами запам’ятовування, що залежить від ступеня освоєння відповідних мислительних операцій, змісту і характеру матеріалу, особливостей навчання, яке робить запам’ятовування логічним, потреби дитини у правильному і точному запам’ятовуванні і пригадуванні, прагненні перевірити його результати.

Дитину потрібно навчати, спонукати до контролювання й оцінювання своєї мнемічної діяльності, аналогічної діяльності однолітків, порівнюючи результати відтворення зі зразком. При цьому слід мати на увазі, що поєднання запам’ятовування і самоконтролю підвищує ефективність пам’яті на 5-6-му році життя. Однак у будь-який період дошкільного дитинства краще двічі сприйняти матеріал, а між його поданням спробувати відтворити, ніж відразу сприймати багато і відтворювати.

Використання з метою розвитку довільної пам’яті дидактичних ігор створює мотивацію, підпорядковує запам’ятовування зрозумілій дитині меті, допомагає усвідомлювати способи виконання діяльності, дає змогу дорослому керувати мнемічною діяльністю не з відкрито дидактичної позиції. Такі ігри використовують для навчання дітей оволодівати класифікацією як способом логічного запам’ятовування.

У діяльності дошкільників 6-го і особливо 7-го року життя актуалізується навчальний мотив. Тому на початку занять необхідно пояснювати дітям, що вони вчитимуться запам’ятовувати, це потрібно буде їм у школі. У результаті навчання діти оволодівають умінням самостійно подумки класифікувати і запам’ятовувати матеріал. Це має важливе значення для їхньої підготовки до навчання в школі. Отже, упродовж дошкільного дитинства пам’ять зазнає значних кількісних змін і якісних перетворень, які визначають подальший її розвиток. Цьому сприяє безперервне розширення кругозору, оволодіння знаннями і вміннями, ускладнення діяльності та взаємин з дорослими.

Розвиток пам’яті у молодших школярів

Пам’ять у молодшому шкільному віці під впливом навчання розвивається у двох напрямах: посилюється роль і питома вага словесно-логічного, смислового запам’ятовування (порівняно з наочно-образним), і дитина опановує можливістю свідомо управляти своєю пам’яттю та регулювати її прояви (запам’ятовування, відтворення, пригадування).

У зв’язку з віковим відносним переважанням діяльності першої сигнальної системи у молодших школярів більш розвиненою є наочно-образна пам’ять, ніж так звана словесно-логічна. Вони краще, швидше запам’ятовують і міцніше зберігають у пам’яті конкретні відомості, події, обличчя, предмети, факти, ніж визначення і пояснення.

Пам’ять молодших школярів розвивається передусім у напрямі посилення її довільності, зростання можливостей свідомого управління нею та збільшення обсягу смислової, словесно-логічної пам’яті.

Молодші школярі (особливо у І і II класах) схильні до механічного запам’ятовування, шляхом простого повторення, без усвідомлення смислових зв’язків усередині матеріалу, що запам’ятовується. Вони часто дослівно заучують і відтворюють навчальний матеріал без його реконструкції, істотного перетворення, без спроб передати його зміст своїми словами.

У цьому віці відбувається виражена зміна співвідношення мимовільного і довільного запам’ятовування в бік зростання ролі останнього. Дослідні дані свідчать, що діти за вмілого керівництва їхньою навчальною діяльністю вже можуть виділяти у зрозумілому для них матеріалі опорні думки, пов’язувати їх між собою і завдяки цьому успішно запам’ятовувати. Розвивається також і здатність довільного відтворення матеріалу.

Однак без педагогічної допомоги діти, як правило, використовують тільки найпростіші способи довільного запам’ятовування і відтворення (переказування). Спроба використовувати більш продуктивні способи (переказування з використанням готового плану, смислове групування матеріалу тощо) ускладнюють роботу.

Ефективність довільного запам’ятовування визначається ступенем інтелектуальної активності молодших школярів. Остання ж знаходиться в прямій залежності від оволодіння молодшими школярами засобами організації й управління запам’ятовуванням. До таких засобів відноситься перш за все вміння усвідомлювати та диференціювати мнемічні завдання, тобто завдання запам’ятовування (запам’ятати дослівно, якщо це важливе визначення чи формулювання; запам’ятати суть, яку можна передати своїми словами; не намагатися запам’ятовувати зовсім, якщо це неістотна деталь тощо).

Численні досліди показали, що продуктивність запам’ятовування залежить від усвідомлення цілей і створення відповідних установок запам’ятовування. Мотиви діяльності, в яку включено запам’ятовування, мають прямий вплив на його продуктивність. Якщо учень запам’ятовує один матеріал з установкою, що цей матеріал не знадобиться йому в подальшому навчанні, а інший матеріал з установкою, що він знадобиться незабаром, то в другому випадку матеріал запам’ятовується швидше, пам’ятається довше і буде відтворений точніше (досліди Т.М. Бапаріч). Аналогічно позначається й установка на тривале запам’ятовування (запам’ятати надовго, запам’ятати назавжди) (досліди Л.В. Занкова).

Завдання вчителя – формувати в учнів певні установки запам’ятовування. Вчителю необхідно  навчати молодших школярів прийомам і засобам запам’ятовування, смислового групування матеріалу, складання та використання плану тексту як смислової опори запам’ятовування, виділенню своєрідних опорних пунктів для запам’ятовування, співвіднесення, зіставлення, зв’язування окремих частин.

Розвиток довільної пам’яті не означає ослаблення у дітей мимовільних видів запам’ятовування. Більше того, у цьому останньому з’являються нові якісні особливості, породжувані новим змістом і формами діяльності. Мимовільне запам’ятовування і відтворення включають у систематичне виконання дітьми навчальних завдань, завдяки чому, а також з огляду на подальший розвиток мислення, ці процеси набувають більшої систематичності та продуктивності.

Смислова пам’ять – здатність до запам’ятовування та відтворення сенсу, сутності матеріалу, думок, доказів, аргументації, логічних схем і міркувань – приходить поступово, розвиваючись у процесі навчання. Учитель зобов’язаний всіляко стимулювати розвиток смислової пам’яті, спонукати дітей осмислювати матеріал для кращого запам’ятовування, реконструювати його, викладати своїми словами, зберігаючи основний зміст.

Під впливом навчання у молодших школярів формується логічна пам’ять, внаслідок чого суттєво змінюється співвідношення образної та словесно-логічної пам’яті. Важливою умовою ефективності цього процесу є педагогічне керівництво, спрямоване на забезпечення розуміння (аналіз, порівняння, співвіднесення, групування тощо) учнями навчального матеріалу, а вже потім – завчання його (Г.С. Костюк).

Якщо, проте, дітей молодшого шкільного віку спеціально з самого початку вчити мнемонічним прийомам, то це істотно підвищує продуктивність логічної пам’яті. Незнання прийомів, невміння користуватися на практиці є, ймовірно, основною причиною слабкості довільної пам’яті у багатьох дітей.

У молодшому шкільному віці зростає продуктивність, міцність і точність запам’ятовування навчального матеріалу. Зумовлено це, зокрема, оволодінням учнями більш досконалими мнемонічними прийомами.

Підвищується точність впізнання об’єктів, що запам’ятовуються. Причому спостерігаються також якісні зміни у цих процесах. Так, першокласники, впізнаючи об’єкти, більше спираються на їхні родові, загальні ознаки, а вже третьокласники більшою мірою зорієнтовані на аналіз, виділення в об’єктах більш специфічних видових та індивідуальних ознак.

Матеріали для самостійного вивчення