Увійти Текст лекції
План
- Поняття про уяву та її фізіологічні основи.
- Функції уяви
- Види уяви.
- Виникнення уяви у ранньому дитинстві.
- Формування уяви у період дошкільного дитинства.
- Особливості уяви у молодшому шкільному віці.
1. Поняття про уяву та її фізіологічні основи
Уявлення того, що в минулому людина не сприймала, створення образів предметів і явищ, з якими раніше не зустрічалась, виникнення наочного образу того, що ще тільки буде створено, становить особливу форму психічної діяльності – уяву.
Уява – це створення нового в формі образів-уявлень на основі попереднього досвіду.
Хлопчик читає цікаву книжку: він нікого й нічого не бачить і не чує, він живе життям своїх героїв, співчуває їхній радості та горю, бореться з ворогами, перемагає їх. Цікава, захоплююча книжка викликає в хлопчика яскраві образи уяви. Інженер схилився над складним кресленням нової машини. У кресленні він усе більше і більше “бачить” працюючу машину, добре уявляє собі її зовнішній вигляд, йому навіть іноді вчувається шум її мотора – це теж уява. Процес уяви спостерігається в будь-якій людській діяльності.
Уява – дуже цінна психічна властивість людини. Уява притаманна тільки людині. Виникла й розвинулась уява в процесі праці. Перш ніж зробити яку-небудь річ, людина уявляє, що саме треба буде зробити, як вона буде робити, який вигляд матиме річ. Це уявлення наступних дій і того, що буде досягнуто в результаті відповідних дій, становить одну з характерних особливостей праці, яка відрізняє людську діяльність від поведінки тварин.
Фізіологічно процес уяви є процесом утворення нових поєднань з уже складених нервових тимчасових зв’язків у корі головного мозку.
В процесах уяви виявляється взаємозв’язок першої і другої сигнальних систем, тому що образи уяви зумовлюються мовними сигналами, словами, чутими або баченими, й усвідомлюються ці образи також у мовній формі.
Уява – це деякий відхід від дійсності. Людина уявляє те, чого вона ще не бачила, що ще не існує, чого немає насправді, але джерело уяви завжди в об’єктивній реальності, у зовнішньому світі.
Уява – одна з форм відображення дійсності. Яким би новим не було те, що створено фантазією людини, воно неминуче виходить з того, що є в дійсності, спирається на неї. Письменник і художник, створюючи свої твори, виходять з наявних у них спостережень, взятих з життя. В іграх дітей, придуманих ними самими, використовується те, що бачать і чують вони навколо себе. Навіть тоді, коли створюються образи абсолютно фантастичні, те, що включається до них, узято з об’єктивної реальності, є відображенням її, хоча новий образ у цілому і не відповідає їй. Такі, наприклад, образи, що фігурують у народних казках. “Баба Яга-костяна нога в ступі їде, товкачем поганяє, мітлою сліди замітає” – в цілому образ фантастичний, нереальний, але складається він з реальних елементів (нога, ступа, мітла, слід).
У процесі уяви нові образи створюються з елементів старого, добре відомого минулого досвіду, але елементи цих образів людина часто комбінує, поєднуючи те, що в житті ніколи не поєднується. Таке незвичайне поєднання елементів, узятих з навколишньої дійсності, завжди справляє враження фантастичності. Що незвичайніше поєднання окремих елементів, то фантастичніший образ.
У фантастичних образах відображуються потреби, почуття, настрої, бажання, симпатії і антипатії людини. У казках, міфах, легендах, в уявних образах і подіях відображується прагнення передбачити майбутнє (літаючий килим, незвичайно урожайні сади, поля, сита худоба); прагнення перетворити дійсність (нові відносини між людьми, загибель зла і перемога; прагнення пояснити незрозуміле (крики нічних птахів – це крики мавок, лісовиків; вогники болотних газів – це душі померлих неприродною смертю).
Фантастичний образ пов’язаний з дійсністю не тільки тому, що він створюється з її елементів. Основне полягає в тому, що у фантастичному образі опосередковано відображується якась істотна й значна сторона дійсності, ідея, задум. У процесі уяви відображується ставлення особистості (або особистостей) до дійсності в яскравому, образному й наочному вираженні.
Уява проявляється у діяльності конструктора, винахідника, де ідеї і задум втілюються в реальному образі й спрямовані на перетворення дійсності. Наприклад, інженер тривалий час думав про створення нового самозагострювального різця, читав багато літератури з цього питання. За аналогією він згадав про завжди гострі зуби тигра. Людина стала вивчати будову зубів цього хижака й з’ясувала, що зуб тигра складається із двох шарів органічного матеріалу: першого жорсткого (зовнішнього) і другого більш м’якого (внутрішнього). Коли тигр гризе, внутрішній шар стирається дещо скоріше, ніж зовнішній, і зуб завжди залишається гострим. Незабаром стали виготовляти самозагострювальні різці, що ґрунтуються на принципі роботи зубів тигра. Так було зроблено важливе й корисне відкриття в техніці – металорізання.
Що більше знань і спостережень у людини, то більше в неї можливостей уяви. Уява дуже тісно пов’язана з процесом пізнання реального світу. Спеціальні дослідження завжди вказували на зв’язок упізнавання з процесами уяви. Коли ми бачимо що-небудь неясно й нечітко, то завжди звертаємось до уяви і за допомогою здогаду пробуємо взнати те, що погано бачимо. Тут уява прискорює процес пізнання.
Якщо треба перевірити, наскільки реальні продукти уяви, звертаються до дійсності. Іноді на основі теоретичних даних, точних розрахунків винахідник створює в своїй уяві нову машину, але під час практичної перевірки виявляється, що є якісь технічні недоробки. Ідея правильна, а на практиці не може бути реалізована. Тоді починаються пошуки, нові розрахунки, створюються нові варіанти окремих деталей, нарешті, помилку або знайдено, або внесено потрібне уточнення, і тільки тоді уявне переходить у дійсне.
Будь-який новий образ, нова ідея співвідносяться з дійсністю і у випадку невідповідності відкидаються як хибні або виправляються, знов зіставляються з об’єктивною реальністю, і так відбувається до тих пір, поки не буде досягнуто правильне її відображення. Вчений перевіряє гіпотезу реальними фактами, спостереженнями в житті, досвіді, експерименті. До перевірки образів уяви дійсного звертається конструктор-винахідник, з’ясовуючи правильність і корисність винаходу, відповідність його вимогам, які до нього ставляться, можливість його практичного застосування. Художник, скульптор, письменник прагнуть до життєвої правдивості своїх творів, оскільки відображення життєвої правди є необхідною умовою впливу на людей. Учитель, плануючи виховання і формування певних особистих якостей в учня, завжди дуже уважно придивляється до результатів своїх виховних впливів і за необхідності змінює їх.
Практика є критерієм (мірилом) правильності образів уяви. Сам процес уяви пов’язаний з практичною діяльністю: людина створює образи, уточнює, збагачує, змінює їх. Практика дає змогу конкретизувати задуми, робить їх більш чіткими, певними, сприяє їх реалізації. Творчий задум збагачується, перевіряється і з’ясовується в процесі реального здійснення. Поки задум тільки в голові, він усе ще не до кінця зрозумілий людині. Кожен конструктор нової машини в процесі її створення робить малюнки, креслення, а іноді й моделі. Виготовлені моделі служать опорою і поштовхом для подальшої роботи уяви. Аналогічний процес реалізації образів уяви відбувається і в творчій праці художника, музиканта, письменника, вчителя. Поки у вчителя майбутній урок тільки в голові, він часто розпливчастий, він ще не вилився в чіткий план, в ясну модель. Тому для вчителя, особливо початківця, має велике значення самостійне й ретельне продумування, планування кожного нового уроку в процесі його підготовки. Не можна дати якісного уроку за чужим, не продуманим самим, не відчутим планом.
Уява тісно пов’язана з усіма проявами особистості: з індивідуальними особливостями сприйняття і мислення людини, із своєрідністю її емоцій та почуттів, з її інтересами, здібностями. Нерозривно пов’язана уява і з вольовими якостями особистості. Особливо яскраво це спостерігається в процесі творчої праці, коли людина свідомо, цілеспрямовано, відповідно до свого ідейного задуму відтворює раніше одержані образи й створює нове. В цьому випадку нерідко потрібні великі вольові зусилля, і тільки за їх наявності досягається поставлена мета – створюється справді нове.
Таким чином, процес уяви охоплює всю особистість у цілому. Найсильніше захоплюють усі сторони особистості творчі процеси.
2. Функції уяви
Уява є неодмінним психологічним фактором пошукової творчої діяльності, що зумовлює її пізнавальну функцію. Створення нових образів впливає на відкриття винаходів. Уява спричинює концентрацію розумового зосередження та підвищує інтенсивність уваги.
Уява здійснює також антиципувальну функцію в пізнанні й діяльності. Процес антиципації виражається в передбаченні результату обговорюваного положення, наступного способу дії, вчинку, а в мовному плані – в уявній побудові фрази, зверненої до співрозмовника, й у слуханні.
Водночас образи уяви здійснюють регулювальну функцію. Образи уяви є основою психічного стану, спрямованого на те, що може або повинне відбутися, а також попереднього настроювання в сприйнятті й дії. Вони здобувають спонукальне значення, сприяючи активізації діяльності в певному напрямі. Крім того, образи уяви тісно пов’язані з потребами, інтересами й іншими компонентами спрямованості особистості, тому є одним із психологічних факторів творчого натхнення
Велике значення має також контрольно-коригувальна функція образів уяви. Контроль за процесом дії й корекція в ході його виконання мають за мету виправлення недоліків і помилок, а також удосконалювання методів і прийомів виконуваної роботи. Щодо цього велике значення має спостереження за ходом роботи й уміння вчасно виправляти й поліпшувати процес праці. Особливо важлива корекція, яка передбачає дії, що виражаються в умінні помітити погрішність у трудовій операції й не допустити її здійснення вже в початковій фазі цього процесу.
3. Види уяви
Найпростішою, первісною формою уяви є ті образи, що виникають без спеціального наміру з нашого боку. Слухаючи розповідь людини про яку-небудь подію, ми мимоволі уявляємо ситуацію, яку вона описує. Дивлячись на химерні хмари, що линуть у небі, ми іноді мимовільно бачимо в них обличчя людини або обрис тварини. В обох випадках джерелом виниклої елементарної уяви буде те, що сприймається людиною. Відмінність полягає у тому, що в першому випадку нові для людини образи виникають під впливом слів, які вона чує, в другому випадку нові образи спричинюються самим сприйманим предметом, зливаються з образом сприйняття. Схожим для обох випадків є неупередженість виникнення образів. Це приклади мимовільної уяви.
Довільна уява проявляється в тих випадках, коли нові образи або ідеї виникають в результаті спеціального наміру людини уявити щось певне, конкретне.
Істотно характеризують уяву її самостійність, оригінальність, її творчий характер. З цієї точки зору розрізняють відтворювальну і творчу уяву.
Відтворювальна (репродуктивна) уява – це уявлення людиною чого-небудь наочного для неї, причому уявлення спирається на словесне описання чи умовне зображення цього нового (креслення, схему, нотний запис). Цей вид уяви широко використовується у різних видах діяльності, особливо у навчанні.
Засвоюючи навчальний матеріал, виражений в словесній формі (розповідь учителя, текст підручника), учень повинен уявити собі те, що відповідає новим поняттям, з якими він ознайомлюється. Наприклад, вивчаючи такий навчальний предмет, як природознавство, учні повинні уявити собі моря, озера, гори, незнайомі рослини, тварин. Особливо велика роль відтворювальної уяви під час читання художньої літератури. Читаючи книжки, школяр за допомогою відтворювальної уяви уявляє собі героїв, немовби бачить їх, бачить картини природи, відчуває себе учасником подій, описаних у книжці. Щоб правильно уявити собі те, що передано словом, треба мати достатні знання. Тільки на знання спирається відтворювальна уява.
Значно краще уявляють собі учні новий матеріал у тих випадках, коли перед ними ставлять конкретні завдання: намалювати або сконструювати ту чи іншу річ, яка відома учням лише з опису в книжці або з розповіді вчителя у класі. Така практична діяльність учнів, крім того, ефективний засіб перевірки уявлень, що сформувалися в дітей на основі роботи відтворювальної уяви.
Творча уява. Від відтворювальної уяви слід відрізняти творчу уяву. В процесі творчої уяви створюються нові образи без опори на готовий опис або зображення їх. Цей вид уяви відіграє важливу роль у всіх видах творчої діяльності людей.
Творчість – це діяльність, яка дає нові, вперше створювані, оригінальні продукти, що мають суспільне значення: відкриття нових закономірностей у науці, винахід нових машин, відшукування способів виведення нових сортів рослин або порід тварин, створення творів мистецтва, літератури тощо. Джерелом творчої діяльності є суспільна необхідність у тому чи іншому новому продукті. Саме потреба суспільства в чомусь зумовлює виникнення творчої ідеї, творчого задуму, що веде до створення нового.
Неправильно думати, що творчість – вільна гра уяви, яка не потребує великої, а іноді важкої праці. Навпаки, все нове, визначне, важливе створене великою працею. Відкриття в галузі науки й техніки, видатні твори в галузі літератури та мистецтва – результат величезної, напруженої праці. Помиляються ті, хто думає, що творчість – результат натхнення, яке нібито дає можливість письменнику, художнику, творцю в будь-якій галузі без праці створити свої твори. Насправді саме натхнення – це величезне напруження всіх психічних сил людини. Воно характеризується максимальною концентрацією їх на розв’язування поставленого завдання. “Чи повірите, навіть уві сні не можу позбутися своєї машини. Часом мені сняться малюнки та розрахунки”, – говорив конструктор С.А. Лавочкін. “Забуваю світ”, – писав О.С. Пушкін про стан свого творчого натхнення.
Зразок творчої уяви – мрія, внутрішня діяльність, що полягає в створенні образу бажаного майбутнього.
Фантазування – довільне оперування образами уяви.
4. Виникнення уяви у ранньому дитинстві
Передумовами уяви є уявлення, які виникають на 2-му році життя. Півторарічний малюк впізнає зображене на малюнку, переживає бурхливі позитивні емоції відповідно до змісту зображеного. Малюнок, як відомо, ніколи не буває точною копією об’єкта, зафіксованого у минулому досвіді, він відображає дійсність узагальнено, виокремлюючи в ній найсуттєвіше. Сприйняти зображене на ньому допомагає уява. У цьому пізнаванні малюк ще не створює нічого нового, його уява є пасивним процесом.
Становлення механізмів уявлення, відтворення образів, уміння слухати і відгукуватися на зміст повідомлення відбувається через розвиток розуміння мовлення дорослих, фольклору, невеликих літературних творів. Свідченням того, що дитина уявляє передані в мовленні події, є її зосередженість та адекватні емоції.
Уява зароджується наприкінці раннього віку. Про перші її прояви у 2,5–3 роки можна зробити висновки з огляду на уміння дитини діяти в уявній ситуації з уявними предметами. Саме в цей період вона починає доповнювати, замінювати реальні предмети і дії уявними, називати їх.
Перші наслідувальні ігри, які виникають на 2-му році життя, ще не містять елементів уяви. Якщо дитина “їсть” порожньою ложкою, то ця дія обумовлюється конкретною ситуацією, в яку вона включена на той момент. Вона засвоює функцію предмета, дію з ним і повторює її.
Розвиток початкових форм уяви у ранньому віці пов’язаний з узагальненістю ігрових дій та ігрових предметів, а також появою у репертуарі ігрових дій замінювання. Малюк не зразу відгукується на замінники, які пропонує дорослий, а грається тільки з реальними іграшками. Унаслідок засвоєння мовлення в його грі з’являються перші самостійні замінювання, яким він спочатку дає реальні назви (використовує паличку замість ложки, але називає паличкою) або ігрові в поєднанні з реальними (називає її одночасно паличкою, ложкою), а потім тільки ігрові (діє з паличкою, як з ложкою, і називає її ложкою).
До закінчення раннього віку виникає новий спосіб дії з предметами-замінниками, повноцінне використання заміщень. Діти вводять у гру свої оригінальні заміщення, у їх діях зароджуються творчі елементи. На основі інтересу до нового виду активності вони швидко починають відступати від заданих дорослим зразків дій, вносять у них свої нюанси, апробують різні схеми їх виконання, а також виконують самостійні ігрові дії. Однак їх уява має репродуктивний (відтворювальний), мимовільний (виникає без свідомо поставленої мети) характер.
Отже, уява в ранньому віці ще розвинена слабо, вимагає зовнішньої опори на предмети та їх ознаки, пов’язана із зовнішніми діями, з оперуванням предметами, їх обігруванням, з мовленням (словами, які позначають дії і предмети).
5. Формування уяви у період дошкільного дитинства
Творча діяльність не можлива без уяви, яку дошкільники використовують постійно у різноманітних ситуаціях: граючись, розповідаючи казки, розмовляючи про своє майбутнє тощо.
Завдяки уяві дошкільник адаптується у соціумі, спілкується нарівні з дорослими. Як правило, він з довірою ставиться до образів своєї уяви.
Уява – процес створення людиною уявлень, які в дійсності нею не сприймалися.
Уява дитини розвивається поступово, з набуттям нею досвіду. Усі образи уяви, якими б вони не були, ґрунтуються на уявленнях і враженнях, які людина отримує у реальному житті (Л. Виготський). Тому уява дитини в багатьох випадках є навіть багатшою, ніж уява дорослого. Іноді дитина, не маючи достатнього досвіду, по-своєму пояснює життєві явища, які дорослі сприймають як неочікувані й оригінальні відкриття її уяви. Насправді уява досягає своєї зрілості у дорослому віці.
Особливості уяви дошкільника
У процесі набуття досвіду, з розвитком мислення протягом дошкільного віку у розвитку уяви відбуваються суттєві зміни. Вони не обмежуються удосконаленням мимовільної і відтворювальної уяви. Важливим новоутворенням цього періоду є поява якісно нових її типів – довільної і творчої.
У цьому віці уява дитини характеризується особливою рухливістю, сприяючи процесу пізнання діяльності.
Дошкільник може уявити значно менше, ніж школяр і доросла людина, оскільки у нього менший запас знань, з елементів яких створюються нові образи. Одноманітнішими, ніж у школяра і дорослої людини, є засоби, якими користується дошкільник. Ілюзії про необмеженість дитячої фантазії виникають унаслідок того, що дитина через бідність своїх знань, нерозуміння закономірностей явищ легко порушує життєву реальність, особливо тоді, коли уявне є бажаним.
Особливостями дитячої уяви є: неточність образів; невимогливість; спотворення, гіперболізація (перебільшення) дійсності; довіра до образів уяви; слабкість критичної думки (невміння відрізнити реальність від видуманого, що часто дає привід дорослим звинувачувати дитину у брехливості, хоч насправді це не так, оскільки дитина не має при цьому корисливої мети); тісний зв’язок з емоціями, вигаданих образів – з реальними; нестійкість (олівець – спочатку дерево, потім – термометр); надзвичайна яскравість і перевтілення в образи уяви (любить знайомі казки); недостатня узагальненість образів уяви (перекотиполе – колобок); репродуктивний (відтворювальний) характер.
Особливості уяви (яскравість, жвавість образів) дошкільника мають фізіологічну основу, тобто пов’язані з домінуванням першої сигнальної системи у вищій нервовій діяльності. Довірливість до витворів уяви, нерозрізнення бажаного з уявним зумовлене недостатньо зрілими процесами коркового гальмування, недостатнім розвитком регулювальної функції другої сигнальної системи. Що молодший дошкільник, то яскравіше проявляються ці особливості уяви.
Розвиток уяви пов’язаний із зародженням знакової функції свідомості, суть якої полягає у заміщенні одних образів іншими (наприкінці раннього дитинства). Про виникнення уяви в дитини свідчать дії не на основі реальності, а на основі її уявлень. Уперше вона проявляється у 2,5–3 роки, коли дитина починає діяти в уявній ситуації, з уявними предметами. Відбувається це насамперед у грі, коли вона діє з одним предметом, уявляючи на його місці інший: годує паличкою ляльку, укладає спати ведмедика у коробку-ліжечко, миє руки камінчиком-милом та ін. Особливості уяви розглянуті у табл. 4.2.
Спочатку уява дошкільника ніби прикута до предмета. Він починає гру на основі предметів, які бачить, може обіграти: скаче верхи на паличці, уявляючи себе вершником, а палицю – конем, але не може уявити коня за відсутності предмета, придатного для скакання, і не може подумки перетворити палицю на коня, якщо не діє з нею.
У грі 3–4-річних дітей істотне значення має подібність предмета-замінника з предметом, який він замінює. Для старших така подібність не обов’язкова. Поступово відбувається перехід до ігрової дії з відсутнім предметом, ігрового перетворення предмета, надання йому нового смислу, уявлення дій з ним подумки, без реальної дії. Тобто відбувається зародження уяви як особливого психічного процесу.
Гра може відбуватися і без видимих дій, повністю в уяві. В. Короленко описує, як він з братом грався в дитинстві у подорож, годинами просиджуючи у старій кареті, зовні майже нічого не роблячи. Брат іноді підганяв уявних коней, а він інколи вимовляв кілька слів, звертаючись до тих, хто уявно їхав їм назустріч. Основний зміст гри розгортався у внутрішньому, мисленому плані. Хлопці уявляли далекі країни, небезпечні пригоди у дорозі тощо.
Формуючись у грі, уява переходить і в інші види діяльності дошкільника. Найяскравіше вона виявляється у малюванні, складанні казок, віршів. Як і в грі, діти спочатку спираються на предмети, які безпосередньо сприймають.
Розвиток видів уяви у дошкільників
Уява дітей дошкільного віку є зазвичай мимовільною, її предметом є те, що дуже схвилювало, захопило, привабило дитину: прочитана казка, переглянутий мультфільм, нова іграшка.
Мимовільна уява – цілеспрямоване відтворення і перетворення отриманих раніше вражень.
Образи уяви у дітей молодшого дошкільного віку ще нестійкі, напрям її роботи швидко змінюється під впливом зовнішніх вражень. За нетривалий час діти кілька разів переходять від одних ігор до інших. Такими нестійкими є образи уяви, створені в інших видах діяльності. Діти легко перетворюють подумки один предмет на інший, наділяючи його різноманітними якостями: стілець використовують як літак, будинок, паровоз тощо.
Малюки ще не вміють планувати діяльності, не можуть сказати, що робитимуть далі. Не володіючи достатнім практичним досвідом, вони погано диференціюють образи уяви й уявлення про сприйняті предмети і явища, інколи не розрізняють уявне від дійсного, видумане від побаченого і пережитого. Це ілюструє випадок із російським театральним режисером К. Станіславським, який 3-річним хлопчиком перелякав усіх, сказавши, що він проковтнув голку. Насправді все це він вигадав і так яскраво уявив неіснуючий факт, що сам повірив у його правдивість. Поєднування уявного і реального притаманне і старшим дітям. Однак старші дошкільники здебільшого добре розрізняють, що є вигадкою, а що – дійсністю.
З кожним роком уява дітей стає стійкішою. Дошкільники середнього і старшого віку можуть довго гратися в одну сюжетну гру, навіть і після перерви на інші справи легко повертаються до попереднього сюжету, знайомих малюнків, споруд.
Із розвитком мимовільної уяви виникає довільна, зумовлена участю у нових, складніших видах діяльності, зміною змісту і форм спілкування з дорослими і ровесниками.
Довільна уява – цілеспрямоване, усвідомлене відтворення І перетворення отриманих раніше вражень.
Спочатку образи довільної уяви виникають під впливом словесних дій дорослого у сюжетно-рольовій грі. Пізніше вона виявляється і в інших видах діяльності, які вимагають попереднього планування (малювання, ліплення, конструювання, праця, навчання тощо). Цілеспрямованість уяви дитини, стійкість її задумів з кожним роком підвищуються, що виявляється у більшій тривалості гри на одну тему, стійкості ролей, детальнішому її плануванні. Наприклад, молодші дошкільники граються 10–15 хв. При цьому зовнішні фактори зумовлюють появу побічних ліній у сюжеті, втрату первинного задуму. У 4–5 років гра триває 40–50 хв., у 5–6 років – декілька годин і навіть днів. У старших дошкільників ігрові задуми відносно стійкі, часто діти реалізують їх до кінця.
Зі здатністю планувати пов’язане вміння створювати цілісні твори. 3–4-річні діти використовують лише елементи попереднього планування гри або продуктивних видів діяльності, 4–5-річні – ступінчасте планування (ланцюжок образів, що відображають основний зміст діяльності). Старші дошкільники здатні фантазувати довільно, до початку діяльності планують процес виконання задуму, попередньо вибирають і готують необхідне обладнання.
Розвиток уяви в дітей спочатку відбувається під впливом дорослих, які спонукають їх довільно створювати образи. З часом дошкільники самостійно уявляють план своїх дій. Передусім це відбувається у колективних іграх, продуктивних видах діяльності, тобто з використанням реальних об’єктів і ситуацій на основі узгодженості дій учасників.
Пізніше довільність уяви виявляється в індивідуальній діяльності, яка необов’язково передбачає опору на реальні предмети і зовнішні дії (мовна діяльність).
Важливим моментом у плануванні є оформлення задуму і плану в мовленні. Включення слова у процес уяви робить її усвідомленою, довільною: дошкільник бачить зміст і послідовність передбачуваних дій, розуміє логіку розвитку ситуації, аналізує проблему з різних позицій.
У першій половині дошкільного дитинства переважає відтворювальна уява, яка полягає у відображенні описаних у віршах, казках, розповідях дорослого образів. їх особливості залежать від досвіду дитини, накопиченого в її пам’яті матеріалу, розуміння того, що вона чує від дорослих, бачить на картинках. Через недосвідченість дитини, низький рівень розуміння образи її уяви часто далекі від реальності, у них поєднується реальне і казкове, фантастичне.
Відтворювальна (репродуктивна) уява – процес створення людиною образів об’єктів на основі опису, схем, креслень, нотних записів тощо.
У старших дошкільників відтворювальна уява значно повніше і точніше відображає дійсність, дитина починає розрізняти реальне і фантастичне. Найбільше актуалізується вона під час слухання казок, оповідань.
Дошкільні роки є періодом початку розвитку творчої уяви. Перші елементи її спостерігаються вже тоді, коли дитина здатна відтворити почуте, доповнити образ героя казки новими рисами, придумати нові події. Під час малювання елементи творчої уяви виявляються у комбінуванні малюнка, використанні кольорів. Ще більше творчих компонентів можна спостерігати у рольових іграх дітей. Чим старшою стає дитина, тим більше вона може доповнювати предмети, яких не вистачає, уявними, подумки перетворювати реальні умови, в яких відбуваються дії.
Творча уява – процес створення нових, оригінальних образів та ідей.
За своєю суттю творча уява є особливою інтелектуальною діяльністю, спрямованою на перетворення навколишнього світу. Опорою для створення образу з її використанням слугує не лише реальний предмет, а й виражені у слові уявлення. Це зумовлює активний розвиток словесних форм уяви, пов’язаних з розвитком мовлення, мислення, коли дитина створює в уяві казки, історії поза конкретною ситуацією, переживаючи почуття свободи, незалежності від неї, бачить ЇЇ очима різних людей, тварин, предметів.
Виникнення творчої уяви не лише є важливим показником розвитку пізнавальної сфери дитини, а й тісно пов’язане з формуванням її особистості загалом. Розвиток мимовільної уяви, довільної, відтворювальної, творчої – вагомий чинник успішного формування особистості.
Розвиток операцій уяви у дошкільному віці
Творчий характер уяви залежить від володіння дітьми способами перетворення, які вони використовують у грі, художній діяльності. У дошкільному віці діти інтенсивно опановують засоби і прийоми уяви. Вони ще не створюють нові фантастичні образи, а перетворюють відомі. Дієвий спосіб перетворення дійсності доповнюється оперуванням образами, що спираються на ситуацію, яку діти сприймають.
Найпоширенішим прийомом у словесній творчості є уособлення – наділення персонажів реалістичними діями. Дошкільник включає героїв у специфічно людські життєві ситуації, приписує їм людські думки, почуття, вчинки, інтерпретує поведінку тварин на людський лад, відображаючи досвід соціальних взаємин.
Під час створення образів діти часто користуються прийомом антропоморфізації (грец. аntropos – людина і morph – форма) – оживлення предметів – про який вони дізнаються у процесі слухання казок.
Складнішим прийомом, який використовують дошкільники, є аглютинація (лат. agglutinatio – склеювання) – поєднання якостей, частин, деталей у незвичайні комбінації, що не зустрічаються у повсякденному житті. Дитина, створюючи новий образ, поєднує у ньому непоєднувані сторони різних об’єктів.
Створенню оригінальних образів сприяє зміщення величини – збільшення (гіперболізація) або зменшення якостей об’єктів.
У створенні образів може використовуватись і комбінування – поміщення об’єкта у невластиву йому ситуацію. Фантазуючи, діти використовують добре відомі їм казкові події, вносять деякі доповнення, замінюють персонажів, поєднують кілька сюжетів різних казок або придумують для знайомої казки нове продовження. Дошкільники легко поєднують образи, отримані з різних джерел, тому придумані ними казки часто мають химерний характер.
У зображувальній діяльності діти створюють фантастичні образи, змінюючи колір або незвично розміщуючи об’єкти. Такі образи бідні за змістом і, як правило, невиразні. Поступово малюнки набувають змістовності, оскільки їх автори використовують аглютинацію, уособлення, парадоксальне комбінування, а зміст епізодів запозичують із літературних творів. Образи на малюнках старших дошкільників стають все оригінальнішими, різноманітнішими, багатшими, набувають узагальненості, відображають типове в об’єкті.
У казках старші дошкільники багато уваги приділяють внутрішньому світу героїв, їхнім переживанням, думкам, намагаються мотивувати їхні вчинки. Діти наділяють героїв особливо цінними, на їхній погляд, моральними якостями, соціальними емоціями (співчуттям, співпереживанням). Епізоди у казкових історіях набувають внутрішньої логіки розвитку. У такий спосіб у словесній творчості малюків виявляється процес становлення особистісних смислів.
Розвиток функцій уяви у дошкільників
Уява допомагає малюку компенсувати недостатні знання, сприяє пізнанню світу, створенню його цілісної картини, умовному вирішенню конфліктів тощо. У цьому полягає її гностично-інтелектуальна функція.
Гностично-інтелектуальна функція уяви – формування уявлень на основі попереднього досвіду під час отримання інформації про невідомі для суб’єкта предмети і явища.
Виникає вона, коли дошкільнику важко знайти у своєму досвіді пояснення фактів дійсності, що споріднює її і мислення. Як стверджував Л. Виготський, “ці два процеси розвиваються взаємопов’язано”. Мислення забезпечує вибірковість у перетворенні вражень, уява доповнює, конкретизує процеси мислительного розв’язування завдань, допомагає подолати стереотипи. Завдяки їй розв’язування інтелектуальних проблем стає творчим процесом.
За допомогою уяви задовольняється пізнавальна потреба малюка, нівелюється дистанція між тим, що дитина може сприйняти, і недоступним її безпосередньому сприйманню. Дитина уявляє місячний пейзаж, політ у ракеті, тропічні рослини, арктичних тварин. Отже, уява значно розширює межі пізнання, дає змогу дошкільнику “брати участь” у подіях, неможливих у повсякденному житті: у грі дитина рятує товаришів під час шторму, мужньо веде корабель через рифи, переборює бурю. Усе це збагачує її інтелектуальний, емоційний, моральний досвід, активізує пізнання природи, предметної і соціальної дійсності.
У своєму фантазуванні діти виокремлюють об’єктивні закономірності дійсності, оскільки створення нових образів не абстрактний, а тісно пов’язаний з дійсністю процес. У реальному світі знаходиться джерело образів уяви.
Уява допомагає дошкільнику знайти нестандартне розв’язання пізнавальної проблеми (послуговуючись реальними властивостями об’єктів та запозичуючи образи з навколишньої дійсності). Тому найважливішою її характеристикою є реалістичність, розуміння того, що може бути і чого бути не може. Як зауважив В. Сухомлинський, “населяючи навколишній світ фантастичними образами, створюючи ці образи, діти відкривають не тільки красу, але й істину”.
Реалістичний підхід до казки виникає у дошкільному віці. 3–4-річні діти часто не відрізняють можливе від неможливого, казкові і реальні образи у них переплітаються. Загострення критичного ставлення до образів уяви пов’язане з розширенням досвіду дітей, їх розумінням, що в казці не все можливо. Порушення в казці типових ознак предметів, логіки дій породжує негативне ставлення дошкільника. Він відчуває межу, яку не повинна переходити уява, розуміє логіку життєвих зв’язків і керується нею.
Нові образи у словесній творчості дошкільника не менш реалістичні, ніж у грі. Дитина наділяє героїв діями і характерами відповідно до їхніх реальних особливостей, поведінки і способу життя.
6–7-річні діти створюють уявні світи, населяють їх персонажами, які мають певні характеристики і діють у відповідних ситуаціях. Наприклад, придумують собі друга – маленьку людину, яка бере участь у всіх їхніх іграх і разом з якою вони ніби переживають пригоди. Часто і молодші дошкільники розповідають про вигадані, не зовсім реалістичні події у своєму житті, стверджуючи, що їм купили собаку, подарували котика, відпустили самих у магазин та ін. Такі фантазії породжені особистісними проблемами дитини, їх наявність є серйозною причиною для дорослого задуматися, які потреби їхньої дитини не задовольняються, про що вона мріє і до чого прагне, якими бачить свої взаємини з дорослими й однолітками. У створенні таких фантазій бере участь афективно-захисна функція уяви.
Афективно-захисна функція уяви – створення уявної ситуації з метою умовного вирішення конфліктів, які неможливо вирішити на практиці.
Послуговуючись уявою, малюк розв’язує емоційні та особистісні проблеми, неусвідомлено звільняється від тривожних спогадів, переборює почуття самотності, досягає психологічного комфорту. Уявна допомога іншим людям, тваринам свідчить про те, що дитина не відчуває себе значущою у реальному бутті і прагне реалізувати у фантазії потребу у самоствердженні. Ігри дитини з вигаданими персонажами є підставою для висновку про недостатнє задоволення її потреби у спілкуванні. Створення в уяві сильних друзів, які захищають дитину, є наслідком почуття невпевненості, переживання страхів. Часто опис видуманих подій зумовлений прагненням бути визнаним у групі однолітків, якщо дитина не може домогтися цього визнання. У такий спосіб відбувається становлення механізму психологічного захисту.
Наявність різних функцій, які виконує уява, свідчить про бажання дитини брати активну участь у суспільному житті, розвиток її мислення, фантазії, становлення як особистості. Як правило, уява ілюструє бажання, потреби, страхи дитини тощо і є цінним матеріалом для психологічного дослідження.
Управління розвитком уяви дітей
Виникнення і розвиток уяви є соціально зумовленим процесом, оскільки її механізм формується внаслідок взаємодії дитини з оточуючими людьми, завдяки чому вона засвоює вироблені і зафіксовані в культурі засоби створення нових образів: спочатку дії, а пізніше – мовлення.
Стимулює уяву дошкільника ігрова діяльність. Виконання ролі, розвиток сюжету спонукають його перекомбіновувати відомі події, створювати їх нові поєднання, доповнювати і перетворювати власні враження. Малюк, перевтілюючись у різні персонажі, особливо у режисерській грі, має змогу подивитися на ситуацію з різних точок зору: бачить себе то лікарем, то принцом тощо.
Сюжетно-рольова гра захоплює дитину, створює необхідний для творчості емоційний настрій. У грі вона повно і вільно виражає себе, тому необхідно, щоб її ігри були різноманітними і творчими. Сюжетно-рольова гра сприяє виробленню у дитини здатності, яка характеризує уяву дорослої людини, – здатності діяти з використанням образів, уявлень.
З часом гра переходить у внутрішній план. Один із прикладів цього процесу описала В. Мухіна: «Кирилко розставляє на тахті навколо себе іграшки. Лягає серед них. Тихо лежить приблизно годину. “Що ти робиш? Ти захворів?” – “Ні. Я граюся.” – “Як же ти граєшся?” – “Я на них дивлюся і думаю, що з ними відбувається”» (із щоденника В. Мухіної).
Таблиця 4.2
Особливості пізнавальних процесів дошкільника
Перехід до внутрішньої, порівняно вільної від зовнішньої діяльності уяви, який відбувається у результаті розвитку гри, стимулює творчу активність: діти складають віршики, казки; втілюють свій творчий потенціал у малюванні, конструюванні, музичній діяльності. Такі їх творчі прояви потрібно заохочувати, поступово прищеплюючи критичний погляд на результати творчості. У дошкільних закладах, сім’ях нерідко заводять спеціальні папки, альбоми, де зберігають створені дітьми вдалі малюнки, казки.
Важливим чинником розвитку уяви дитини є організація предметного середовища, включення до нього як знайомих предметів з певними функціями, так і неспецифічних, напівфункціональних: коробки, котушки, клаптики тканини, паперу, шишки, гілочки, жолуді тощо. Діючи з ними, наділяючи їх різними значеннями в різних ситуаціях, використовуючи варіативно, дитина інтенсивно засвоює принципи і механізми заміщення.
Розвиток уяви пов’язаний із засвоєнням норм рідної мови, адже слово допомагає дитині уявити і перетворити предмет за його відсутності.
Основою уяви є уявлення, власний досвід дошкільника. Тому дорослі мають навчати дитину способів і засобів створення образів, розвивати її комбінаторні здібності. Як правило, з цією метою використовують розрив реальних зв’язків шляхом включення об’єктів у нестандартні для них ситуації, наділення їх невластивими функціями, поєднання різноманітних об’єктів у новий образ.
Дитину необхідно вчити формулювати різні за складністю задуми і реалізовувати їх насамперед у продуктивних видах діяльності. Попереднє формулювання їх у розгорнутому мовленні із зазначенням того, що і як буде зроблено, надає процесу створення нових образів цілеспрямованості, відповідно організовує творчу діяльність.
Збагачує уяву і формування критичності мислення (“Так буває чи ні?”) критичне ставлення до образів власної фантазії.
Керівництво уявою вимагає від дорослого створення проблемних ситуацій, що не мають однозначних способів розв’язання. Упродовж дошкільного дитинства позиція дорослого у спілкуванні з дитиною змінюється. Добре, якщо він у взаємодії з молодшим дошкільником займає позицію людини, яка багато не знає, не вміє, намагаючись за допомогою адресованих дитині реплік і запитань порушити шаблони її мислення, показати, що одне і те саме завдання можна виконувати по-різному. Для 4–5-річної дитини стимулом є змагання з однолітками, яким керує дорослий: “Хто придумає цікавіше?”, “Хто придумає інакше, ніж у товариша?”. Старшим дошкільникам потрібно створити такі умови, щоб вони відчули свою відповідальність за навчання молодших дітей, розповідали їм казки, показували інсценівки, організовували ігри.
Розвиток уяви іноді може породжувати дитячі страхи, внаслідок чого діти бояться темряви, скелетів тощо. Ці страхи дитини є супутниками і своєрідними показниками розвитку уяви. Тому потрібно дуже уважно ставитися до вражень, які отримує дитина, дбати, щоб вони відповідали її віку, особливостям нервової системи. Адже за певних обставин страх може перерости у невроз, для подолання якого потрібна допомога дитячого невропатолога або психіатра. Крім того, ще одна небезпека полягає у тому, що, поринаючи у світ уявлень, дитина може почати жити своїми фантазіями, мріями, не втілюючи їх у життя.
Дорослий повинен не тільки створювати умови для прояву уяви дітей. У процесі організації і керівництва їх діяльністю слід активно впливати на розвиток цього процесу, запобігати небезпекам, збагачувати уявлення дошкільників, навчати їх ефективним прийомам маніпулювання образами уяви, використовувати спеціальні вправи для її стимулювання.
6. Особливості уяви молодшого шкільного віку
Період молодшого шкільного віку – це час, коли активно розвивається уява, хоча його чільна роль у розвитку дитини дошкільного віку зміщується до мислення у молодшого школяра. Молодший школяр продовжує багато і з задоволенням малювати, ліпити з пластиліну, робити аплікації та вироби. Часто це підтримується шкільним середовищем, коли на заняттях з праці дитина знайомиться з новими видами творчої діяльності, такими як квілінг, випалювання по дереву тощо. На заняттях з образотворчого мистецтва вчиться працювати з батиком, різними поверхнями і площинами. При цьому безкорислива захопленість творчою діяльністю, що є цілком нормативним показником молодшого шкільного віку, часто може вступати в нелегкі взаємини з нормативністю навчання в школі. Проблема полягає в тому, що, крім розвитку уяви, учитель має на меті навчити дитину художнім зразкам, створити саморобку або аплікацію, використовуючи так званий метод дії за шаблоном, добре відомий дитині ще з дитячого садка. Як правило, готовий творчий продукт повинен бути виконаний “правильно”, тобто за зразком. Безумовно, без зразків не можна обійтися, адже для того, щоб формувати культуру мислення, надихати, розвивати кругозір дитини, для початку необхідно навчити дії за зразком. Наприклад, виконуючи завдання на розвиток уяви, де дітей просять прикрасити візерунками порожні квадрати, учні 1 класу часто не можуть впоратися з ним, оскільки в їх кругозорі немає достатньої інформації про різні види візерунків. Діти 3-4 класів цілком справляються з цим завданням, так як їх рівень уяви грунтується вже на наявних в пам’яті зразках і стандартах. Але, як показують дослідження, діяльність за зразком тягне за собою зниження рівня творчих здібностей у молодшому шкільному віці, дитина навчається стандартному виконанню дій “як всі”. Мабуть оптимальним рішенням цієї проблеми є розуміння вчителем важливості розвитку творчого потенціалу дитини, підтримка ініціативи створення унікальних творчих продуктів і впровадження в освітній процес завдань з розвитку уяви.
Так як на початку молодшого шкільного віку сприйняття продовжує бути емоційним, ситуативним і цілісним, художні образи, які продукує дитина, пов’язані переважно з домінуючими переживаннями. Поки функція символізації в уяві і творчих видах діяльності слабо розвинена, діти не можуть мислити абстрактно. Незнайомі форми і образи вони намагаються представити в звичних формах, знайомих в повсякденному житті. Поступово, з освоєнням символічної функції мислення і розвитком диференціації сприйняття, у дітей розвивається просторове бачення (здатність оцінювати на око відстань і величину, розуміння феномену зорових просторових ілюзій, відчуття перспективи). Становлення синтезує властивості сприйняття та властивості уяви. Діти починають більш довільно і вибірково встановлювати і вибудовувати варіативні зв’язки між образами не тільки зовнішньої, але і смислової лінії.
Проблема розвитку уяви дитини в молодшому шкільному віці багато в чому пов’язана саме з розвитком символічної функції мислення. Батьки молодших школярів часто купують своїм дітям іграшки, вже “готові до вживання”, таким чином позбавляючи дитину дослідницького пошуку і радості відкриття. Більшість же дітей воліє іграшки, які можна доробити, пристосувати до використання в різних іграх, іграшки, які дають простір фантазії. У зв’язку з цим важливо спрямовувати вибір дитини в бік ігор і різних матеріалів, що розвивають творчий потенціал.
У практиці початкової школи бувають випадки, коли уява дитини переплітається з фантазією, а також, підкріплюючись емоційними переживаннями, може привести до підміни реальних фактів вигаданими історіями. Часто такі фантазії сприймаються як брехня. Батьки і вчителі, стурбовані такою поведінкою дитини, звертаються за допомогою до психолога. Важливо зрозуміти, для чого учневі необхідно вдаватися до фантазування. Часто за цим криється нестійкість емоційних процесів, недолік сформованості регуляційної сфери, а також відсутність довірчих стосунків в родині, брак уваги з боку дорослих (дитина намагається привернути до себе увагу захоплюючими історіями зі свого життя). Дорослій людині в цих випадках рекомендується не критикувати, особливо прилюдно, молодшого школяра, а за можливості включитися в гру, похвалити дитину за цікаву історію, дати зрозуміти, що він розуміє і високо оцінює його творчі здібності, але важливо відокремлювати реальність від вигадки.
Основна тенденція у розвитку дитячої уяви полягає в переході до більш правильного і цілісного відображення дійсності, від простого довільного комбінування уявлень до комбінування логічно аргументованого.
Дітям в 1-му класі досить важко продовжити історію, продумати сюжетну лінію. Вони не завжди здатні чітко визначити задум, зміст, основну ідею літературного або музичного твору, тоді як в 3–4 класах це вміння вже добре вироблено навчальною діяльністю і отриманими засобами позакласної діяльності, досвідом знайомства зі світовою культурною спадщиною.
При цьому співпереживання і емоційна залученість молодших школярів в творчий процес сприяють засвоєнню культурних еталонів і формують в дитині естетичні почуття, почуття прекрасного.
Розвитку уяви також сприяє конструювання, яке органічно входить в навчальний процес за допомогою використання в навчальній і ігровий діяльності різних наборів конструкторів, мозаїк з геометричних форм.
Уява також є опорою для розвитку допитливості, прищеплення любові до читання книг і в цілому сприяє успішності у навчальній діяльності. Зараз широко поширене ведення вчителем творчих папок учнів, так званих портфоліо, які відображають успіхи дитини у творчій і пізнавальній діяльності. В цілому така форма збору продуктів творчої діяльності учня не тільки дозволяє діагностувати його творчі здібності, але і створює для дитини ситуацію успіху, що дуже важливо в умовах шкільної системи.
Матеріали для самостійного вивчення
Інтерактивні аркуші, проміжний контроль знань. Робота на платформі wizer.me. https://app.wizer.me/learn/ONDZMK
Презентація. Робота на платформі https://www.figma.com/file