Текст лекції

План

1. Поняття про темперамент. Історія розвитку вчення про темперамент.
2. Властивості темпераменту.
3. Психологічна характеристика типів темпераменту.
4. Поняття про характер. Структура характеру.
5. Риси характеру.
6. Формування характеру та темпераменту у різні вікові періоди.

1. Поняття про темперамент. Історія розвитку вчення про темперамент

 Темперамент – це поєднання індивідуально-типологічних властивостей особистості, обумовлених типом ВНД.

Це форма способу життя, яка, на відміну від змісту, виникає на ґрунті дозрівання, а не навчання чи виховання. Одна людина стримана, врівноважена, емоційно невиразна, її рухи скупі, мовлення уповільнене. Друга, навпаки, рухлива, жвава, активна, енергійна. Динамічні особливості третьої начебто маскуються вміннями та навичками і виявляються лише у певних ситуаціях. Подібним буде і характер перебігу пізнавальної діяльності, динаміка якої варіюється в досить широких межах: від уповільненої і рівномірної в одних людей до прискореної і нерівномірної в інших.

Причому такі індивідуальні відмінності між людьми проявляються досить рано: вже немовлята з різною активністю реагують на зовнішні подразники, характеризуються більшою чи меншою збудливістю.

З віком властивості темпераменту ускладнюються й певним чином змінюються, та все ж продовжують досить стійко характеризувати індивіда. Вразлива й легко ранима людина нерідко залишається такою до глибокої старості. Протягом онтогенезу темперамент зазнає незначних змін.

Темперамент – одне з найдавніших і найпопулярніших понять психології. Проте, на думку В.М. Русалова, “навряд чи є ще одне таке фундаментальне поняття, яке було б усім так добре зрозуміле на рівні здорового глузду, але фактично було б так мало вивчене, незважаючи на численні публікації”.

Для висвітлення цього питання потрібно з’ясувати природу темпераменту.

Започаткував учення про темперамент давньогрецький лікар і філософ Гіппократ (460–377 до н.е.). Він та його послідовники (римський лікар Клавдій Гален та ін.) обстоювали гуморальну теорію (від лат. humor – рідина, соки організму: кров, флегма, жовч), згідно з якою ознаки темпераменту зумовлюються переважанням в організмі певної рідини.

На підставі цих припущень було класифіковано типи темпераментів таким чином:

• сангвінічний (від лат. sanguis – кров, перевага в організмі крові);
• флегматичний (від грецьк. phlegma – слиз, перевага в організмі слизу);
• холеричний (від грецьк. сhole – жовч, перевага в організмі жовчі);
• меланхолійний (від грецьк. melas – чорний, похмурий та chole – жовч, перевага в організмі чорної жовчі).

Так, меланхоліком, у внутрішньому середовищі якого нібито переважала чорна жовч, вважали людину зі зниженим рівнем активності, вповільненими рухами, швидко втомлювану; сангвініком, який мав уже інший склад цього середовища, – людину з високим рівнем активності, працездатну, зі швидкими і жвавими рухами, багатою мімікою, високим темпом мовлення, емоційністю, комунікативністю; холериком – людину з також високим рівнем активності, енергійну, проте бурхливу, невтримну, з рвучкими рухами; флегматиком – уповільнену, емоційно невиразну людину, якій важко переключитися з однієї діяльності на іншу.

Принципово інше пояснення природи темпераменту запропонував І.П. Павлов. Він висунув нервову теорію темпераменту, яку обґрунтував з позицій свого вчення про вищу нервову діяльність людини і тварин. Основою темпераменту він вважав властивості центральної нервової системи: силу, врівноваженість і рухливість процесів збудження і гальмування.

За цією теорією, ознакою сили нервової системи є її здатність витримувати, не переходячи в стан гальмування, тривале або часто повторюване збудження.

Так, сильний, зрівноважений, рухливий тип нервової системи – це сангвінічний темперамент; сильний, зрівноважений, інертний – флегма­тичний; сильний, неврівноважений (з переважанням процесу збудження) – холеричний; слабкий тип нервової системи – меланхолійний.

2. Властивості темпераменту

 Активність – властивість, яка свідчить про динаміку енергетичної напруженості життя індивіда.

Активна людина завжди чимось зайнята, кудись поспішає, рухається. В неї жваві рухи і мовлення, її пізнавальна діяльність досить стрімка, вона не вдовольняється тим, що є, і прагне вийти за наявні обмеження. Протилежною властивістю є пасивність, носій якої характеризується байдужістю, млявістю, бездіяльністю. Це стосується як зовнішньої, так і внутрішньої діяльності.

Дослідження свідчать, що рівень активності залежить від характерис­тик збудження цілого комплексу мозкових структур. Встановлено також, що на активність впливає взаємодія різнорівневих структур організму: генетично зумовленого обміну речовин, особливостей будови тіла та властивостей нервової системи.

Реактивність – властивість, яка характеризує інтенсивність реагування індивіда на зміни ситуації життя.

Високореактивні люди відразу ж, під безпосереднім впливом обставин, здійснюють якісь, найчастіше мимовільні дії.

Низькореактивні, навпаки, виявляють обачність, прагнуть осмислити можливі наслідки своєї поведінки. Їм притаманні уповільненість процесів діяльності, запізнення з прийняттям рішення. Якщо високореактивні люди є імпульсивними особами, то низькореактивні – розважливими й поміркованими.

Головним показником реактивності є час, що минає від якоїсь події до початку відповідної поведінки. Загалом активність і реактивність перебувають між собою в обернено пропорційних зв’язках: що активнішою за темпераментом є людина, то менш вона реактивна.

Сенситивність – властивість темпераменту, що виявляється у ступені чутливості індивіда до певних подій.

Високосенситивні люди сором’язливі, вразливі, схильні до зосередження на минулому, переживання можливих неприємностей, усвідомлення власних недоліків, в них підвищена вимогливість до себе, знижений рівень домагань.

Темп реакцій виявляється насамперед у швидкості перебігу різних психічних явищ і виразно характеризує динамічний бік життя людини. Його показниками є швидкість переробки інформації, що впливає на органи чуттів, час розв’язування задачі, динаміка запам’ятовування, забування, відтворення, швидкість прийняття рішення. Особи з високим темпом реакції швидше розв’язують проблеми, що постають перед ними, хоча нерідко це позначається на якості отримуваного результату. Особи з низьким темпом витрачають більше часу на ті чи інші дії, але припускаються при цьому менше помилок.

Пластичність – показник ступеня пристосування людей до змін умов життя. За необхідності пластичні особи швидко змінюють спосіб життя, переходять від однієї діяльності до іншої. Завдяки цьому вони легко пристосовуються, рідше конфліктують з оточуючими. Водночас ригідні – непластичні особи, що тяжіють до усталених способів діяльності, хоча це й не сприяє її ефективності в нових умовах.

Про ступінь ригідності можна судити за труднощами, що з ними сти­кається людина в змінених умовах свого життя. З віком виявляється тенденція до зміни співвідношення пластичності і ригідності у бік останньої.

Екстраверсія свідчить про переважну орієнтацію індивіда на довколишні об’єкти. Протилежною властивістю є інтроверсія – зосередження індивіда на власному внутрішньому світі. Екстравертам притаманні імпульсивність, ініціативність, гнучкість поведінки, комунікативність. Інтроверт зосереджу­ється на своїх переживаннях і тому його менш цікавить те, що відбувається навколо. Якщо екстраверсія ґрунтується на сильній нервовій системі, то інтроверсія – на слабкій. Екстраверти пластичніші, інтроверти – ригідніші (аналіз трьох поколінь із 98 родин показав, що ця властивість чітко залежить від генотипу, причому його вплив виразніший за материнською лінією).

Емоційність – властивість темпераменту, яка вказує на швидкість виникнення і перебігу емоцій. При цьому емоційна нестійкість (не­стабільність) є свідченням високої швидкості, а емоційна стійкість (стабільність) – низької. Емоційно нестійкі, збудливі люди відгукуються навіть на слабкі впливи, що стосуються їхніх потреб, тоді як емоційно стійкі – лише на сильні.

Тривожність – це очікування людиною несприятливого розвитку подій, до яких вона причетна. Як правило, високотривожні люди емоційно нестійкі, невпевнені в собі, глибоко переживають наявні й можливі труднощі, перебільшуючи при цьому їх роль і загрозливе значення. Високий рівень тривожності може свідчити про несприятливі умови психічного розвитку, наявність травмуючих психіку чинників. Низькотривожні люди більш упевнені в своїх силах, а тому з меншими зусиллями долають труднощі, що трапляються на їхньому шляху, емоційно стійкі в ситуаціях, які зачіпають їхні потреби. Проте вони менш пластичні й більш реактивні.

Тип ВНД належить до природних спадкових даних, це природжена властивість нервової системи. Темперамент і є проявом типу ВНД у діяльності, поведінці людини.

Властивості темпераменту вимірюють за допомогою тестів, які дають змогу не лише діагностувати певну властивість, а й застосовуючи методи математичної статистики, охарактеризувати зв’язки між ними.

3. Психологічна характеристика типів темпераменту

Учення І.П. Павлова про типи вищої нервової діяльності створило наукову основу для розробки вчення про темперамент людини.

Сангвінічний темперамент. Цей темперамент характеризується деякою подвійністю. Якщо подразники швидко змінюються, весь час підтримується новизна і інтерес вражень, у сангвініка створюється стан активного збудження і він проявляє себе як людина діяльна, активна, енергійна. Якщо ж впливи тривалі й одноманітні, то вони не підтримують стану активності, збудження і сангвінік втрачає інтерес до справи, в нього з’являються байдужість, нудьга, млявість.

У людей сангвінічного темпераменту почуття звичайно яскраво виражені зовнішньо: жвава міміка, різка жестикуляція, швидкі рухи, швидка мова, непосидючість, рухливість, жвавість. Усе це особливо помітно проявляється, коли сангвінік діяльний, активний. Настрій сангвініка швидко змінюється: то він радісний, безтурботний, то смутний і занепокоєний, але, як правило, переважає гарний настрій: від усього гнітючого й неприємного сангвінік звільняється швидко.

Наслідком легкого й швидкого відгуку на навколишні подразники й впливи є легке пристосування сангвініка до мінливих умов життя. Сангвінік товариський, швидко сходиться з людьми, легко встановлює добрі стосунки, в колективі завжди життєрадісний.

У сангвініка легко виховати й підтримувати жвавість, чуйність, активне ставлення до навчальної роботи, активність у праці та громадському житті. На такій основі слід виробляти й закріплювати в дітей цього темпераменту звичні норми поведінки, для чого треба створювати певні умови: завдання, заняття мають бути цікавими, викликати емоційне піднесення.

За несприятливих умов, коли відсутнє систематичне, цілеспрямоване виховання, в сангвініка можуть проявлятися нестійкість почуттів, легковажне ставлення до справи, переоцінка себе та своїх можливостей, несерйозне ставлення до навчання, до людей, до праці.

Учнів сангвінічного темпераменту треба завжди тримати в полі зору, не дозволяти їм відвертатися, навантажувати їх посильною роботою і вимагати від них активності в навчанні та праці.

Флегматичний темперамент. Людина цього темпераменту повільна, спокійна, некваплива, врівноважена. У діяльності проявляє серйозність, продуманість, наполегливість. Вона, як правило, доводить розпочате до кінця. Всі психічні процеси у флегматика проходять немовби сповільнено. Почуття флегматика зовні виражаються слабо, вони звичайно невиразні. Причина цього – врівноваженість і слабка рухливість нервових процесів. У відносинах з людьми флегматик завжди рівний, спокійний, в міру товариський, настрій у нього стійкий. Спокій людини флегматичного темпераменту проявляється і в ставленні його до подій та явищ життя – флегматика нелегко вивести з себе й вразити емоційно.

В людини флегматичного темпераменту легко виробити витримку, холоднокровність, спокій. Але у флегматика слід розвивати ті якості, яких йому бракує: більшу рухливість, активність, не допускати, щоб він проявляв байдужість до діяльності, млявість, інертність, які дуже легко можуть формуватися в певних умовах. Іноді в людини цього темпераменту може розвинутись байдуже ставлення до праці, до навколишнього життя, до людей і навіть до себе самої.

У навчальній діяльності учню флегматичного темпераменту може заважати повільність, особливо там, де треба швидко запам’ятати, швидко зрозуміти, зміркувати, швидко зробити. У таких випадках флегматик може проявити повну безпорадність, але зате запам’ятовує він звичайно надовго, ґрунтовно й міцно.

Холеричний темперамент. Люди цього темпераменту меткі, надміру рухливі, неврівноважені, збудливі, всі психічні процеси відбуваються у них швидко, інтенсивно. Переважання збудження над гальмуванням, властиве цьому типу нервової діяльності, яскраво проявляється у нестриманості, рвучкості, запальності, дратівливості холерика. Звідси й виразна міміка, кваплива мова, різні жести, нестримані рухи. Почуття людини холеричного темпераменту сильні, звичайно яскраво проявляються, швидко виникають; настрій іноді різко змінюється. Неврівноваженість, властива холерику, яскраво позначається і на його діяльності: він захоплено й навіть пристрасно береться до справи, виявляючи при цьому поривчастість і швидкість рухів, працює з піднесенням, долаючи труднощі. Проте в людини з холеричним темпераментом запас нервової енергії може скоро виснажитися в процесі роботи, й тоді настає різкий спад діяльності: піднесення і запал зникають, настрій різко падає.

У спілкуванні з людьми холерик припускає різкість, дратівливість, емоційну нестриманість, що часто заважає йому об’єктивно оцінювати вчинки людей, і на цьому ґрунті він створює конфліктні ситуації в колективі. Зайва прямолінійність, запальність, різкість, нетерпимість часом роблять важким і неприємним перебування в колективі таких людей.

Від учнів-холериків треба постійно, м’яко, але настійливо вимагати спокійних, обдуманих відповідей, спокійних, нерізких рухів, систематично виховувати в них стриманість у поведінці та відносинах з товаришами й дорослими. У трудовій діяльності в таких учнів необхідно виховувати здатність до послідовності і порядку в роботі, від них треба вимагати належного виконання всіх завдань протягом усієї роботи. Особливо суворі, але справедливі вимоги, слід ставити до будь-якого результату трудової діяльності учнів холеричного темпераменту.

Меланхолійний темперамент. У меланхоліків повільно відбуваються психічні процеси, вони слабо реагують на сильні подразники: тривале й сильне напруження викликає в людей цього темпераменту сповільнену діяльність, а потім і припинення її. У роботі меланхоліки звичайно пасивні, часто мало зацікавлені (адже зацікавленість завжди пов’язана з сильним нервовим напруженням). Почуття і емоційні стани в людей меланхолійного темпераменту виникають повільно, але відзначаються глибиною, великою силою й тривалістю; меланхоліки легко вразливі, тяжко переносять образи, прикрості, хоча зовні всі ці переживання виражаються в них слабо.

Представники меланхолійного темпераменту схильні до замкнутості й самотності, уникають спілкування з малознайомими, новими людьми, часто ніяковіють, проявляють велику незграбність у новій обстановці. Все нове, незвичайне викликає у меланхоліків гальмівний стан. Але в звичній і спокійній обстановці люди з таким темпераментом почувають себе спокійно й працюють дуже продуктивно.

У меланхоліків легко розвивати й удосконалювати властиву їм глибину й стійкість почуттів, підвищену сприйнятливість до зовнішніх впливів.

У навчальній роботі діти-меланхоліки не в змозі витримувати сильних і тривалих напружень, тому що клітини їхнього мозку швидко переходять у стан охоронного гальмування. Охоронне гальмування може стати у таких учнів звичною формою реагування на часте повторення сильних впливів, втому. Важливо не допускати прояву в учнів з меланхолійним темпераментом гальмівного стану, а поступово привчати їх до більш напруженої роботи, до вміння робити зусилля, долаючи стан гальмування.

В учнів меланхолійного темпераменту необхідно розвивати товариськість, через громадську діяльність поступово вводити їх до колективу, у спільній колективній роботі виховувати почуття дружби й товариськості. Якщо дитина меланхолійного темпераменту цурається дитячого колективу, ухиляється від громадської праці, вона легко може замкнутися й заглибитися у власні переживання або, відійшовши від дитячого колективу, потрапити під негативний вплив.

Психологи встановили, що слабкість нервової системи не є негативною властивістю. Сильна нервова система успішніше справляється з одними життєвими завданнями, а слабка – з іншими.

Слабка нервова система – нервова система високої чутливості, і в цьому її певна перевага.

Варто зазначити, що представники “чистих” типів темпераментів зустрічаються нечасто. Переважна більшість людей поєднують у собі окремі риси певного типу темпераменту з деякими рисами іншого. Також потрібно зазначити, що темперамент не визначає здібності й обдарованість людини.

4. Поняття про характер

 Характер – індивідуальне поєднання суттєвих властивостей особистості, що виражають ставлення людини до дійсності й проявляються в її поведінці та  вчинках.

У перекладі з грецької мови “характер” – це “прикмета, ознака, риса”. Тому, дійсно, характер – це особливі прикмети, яких людина набуває протягом життя у суспільстві. Тобто характер виникає і формується в суспільстві. Типові риси суспільства виявляються в характері кожної людини по-різному, залежно від її інтересів, мотивів, здібностей, почуттів.

Характер, як і темперамент, залежить від фізіологічних особливостей індивіда. І насамперед – від типу нервової системи. Водночас варто зазначити, що він не є вродженим, а формується під впливом життєвих обставин. Основна відмінність між характером і темпераментом полягає в тому, що останній визначається головним чином природженими біологічними властивостями нервової й ендокринної систем людини, у той час як у становленні характеру відіграють головну роль середовище й виховання. Характер людини формується упродовж життя, у процесі діяльності та спілкування. Зокрема на це впливає спосіб життя людини, суспільні умови, певні життєві обставини.

У характері виражаються найтиповіші, найсуттєвіші особливості людини, знання яких дозволяють певною мірою передбачати її поведінку в тих чи інших обставинах, тобто її звичайну поведінку в типових ситуаціях. Наприклад, вираз “це характерно для нього” необхідно розуміти таким чином: певні дії і вчинки людини є для неї типовими, закономірними.

Характер як властивість особистості формується в діяльності й водночас впливає на її результат. Так, лінощі та інертне ставлення до діяльності навіть за наявності здібностей, не призводять до високих досягнень. І навпаки – наполегливість та цілеспрямованість позитивно впливають на перебіг та результати діяльності. Це яскраво відображено в народній мудрості: “Посієш вчинок – збереш звичку, посієш звичку – збереш характер, посієш характер – збереш долю”. Отже, від особливостей характеру значною мірою залежить вся життєдіяльність людини, її успіхи й невдачі.

Структура характеру

Характер складається з таких важливих компонентів, як:

• спрямованість – проявляється у вибірковому позитивному чи негативному оцінному ставленні людини до вчинків, діяльності інших та до самої себе;
• переконання – проявляються у принциповості, правдивості, вимогливості людини до себе; це знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, які визначають її поведінку, вчинки та ставлення до дійсності;
• інтелект – проявляється у теоретичному чи практичному складі розуму, у розсудливості, спостережливості, поміркованості, умінні аналізувати явища і факти, робити висновки;
• воля – зумовлює силу і твердість характеру, що проявляється в енергійних діях, завзятті, ентузіазмі, активності в діяльності, доведенні справ до кінця, подоланні труднощів;
• почуття – зумовлюють пристрасне або холодно-розсудливе ставлення до явищ дійсності і є показником якісних особливостей характеру;
• темперамент – це природна основа й динамічна форма прояву характеру. Ця складова визначає у характері врівноваженість або неврівноваженість поведінки, велику рухливість або інертність, підвищений або понижений тонус активності, легкість або складність пристосування до нових обставин.

5. Риси характеру

Формування характеру відбувається в різноманітних соціальних групах, зокрема у сім’ї, навчальному класі, компанії друзів, спортивній команді, студентській групі, трудовому колективі тощо. Залежно від того, яка група є референтною для особистості та які цінності вона культивує, у людини розвиваються відповідні риси характеру.

Риси характеру – це психічні властивості людини, які визначають її поведінку в типових обставинах та ситуаціях.

У структурі характеру виділяють декілька груп рис, які виражають різне ставлення людини до дійсності. У вітчизняній психологічній літературі існує два підходи до класифікації рис характеру. Відповідно до першого підходу, риси характеру розглядаються у співвідношенні зі спрямованістю особистості. Це виявляється у:

• ставленні людини до суспільства, до колективу, до інших людей (чуйність, гуманність, агресивність, товариськість, колективізм, тактовність, ввічливість, правдивість, доброзичливість, безпринципність тощо);
• ставленні до діяльності (працелюбність, працездатність, активність, ініціативність, діловитість, організованість, наполегливість, старанність, сумлінність тощо);
• ставленні до речей (охайність, бережливість, марнотратство тощо);
• ставленні до самого себе (скромність, пихатість, самокритичність, вимогливість, суворість, самовладання, зарозумілість, хвалькуватість тощо).

Згідно з іншим підходом, риси характеру розглядаються у співвідношенні з психічними процесами, і тому виокремлюють такі риси характеру:

• інтелектуальні: допитливість, кмітливість, критичність розуму, глибина думок, принциповість, упевненість, самостійність;
• емоційні: рвучкість, вразливість, гарячковість, байдужість;
• вольові: цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самовладання.

6. Формування характеру та темпераменту у різні вікові періоди

 Важливу роль у формуванні й розвитку характеру дитини відіграє її спілкування з оточенням. У вчинках і поведінці дитина наслідує близьких дорослих людей. Через наслідування й емоційне підкріплення дитина вчиться засвоювати форми поведінки дорослих.

Сензитивним періодом для становлення характеру вважають вік від 2–3 років до 9–10 років, коли діти багато й активно спілкуються як з дорослими, так і однолітками. Стиль спілкування дорослих один із одним на очах у дитини, способи ставлення до самої дитини надзвичайно важливі для становлення характеру. Одними з перших у характері людини закладаються такі риси: доброта, товариськість, чуйність, егоїстичність, байдужість. На думку науковців, формування саме цих рис починається у перші місяці життя дитини і залежить від поведінки та ставлення до малюка мами.

У ранньому дошкільному дитинстві формуються такі риси, як охайність, сумлінність, відповідальність, наполегливість, працелюбність. Вони формуються й закріплюються в дитячих іграх та різноманітних видах домашньої праці. У цей період важливими є позитивна підтримка батьків у вигляді схвалення та заохочення вчинків і поведінки дитини.

У початкових класах школи формуються риси характеру, що проявляються у ставленні до інших людей. Якщо в школі існує підтримка рис, набутих дитиною в умовах сім’ї, то вони закріплюються і, як правило, зберігаються упродовж життя. Якщо отриманий досвід не схвалюється однолітками, учителями та іншими дорослими, відбувається перебудова характеру, яка супроводжується вираженими внутрішніми й зовнішніми конфліктами. У підлітковому віці активно розвиваються й закріплюються вольові риси характеру, а в ранньому юнацькому віці – базові моральні й світоглядні риси.

Варто зазначити, що характер не є сталим утворенням. Він формується і трансформується протягом життєвого шляху людини, тому після завершення навчання у школі або іншому навчальному закладі характер людини продовжує формуватися та змінюватися залежно від світогляду, переконань, звичок, моральної поведінки. Цей процес у психологічних джерелах розглядається як самовиховання особистості. Він передбачає, що людина здатна позбутися зарозумілості, критично подивитися на себе, побачити власні недоліки. Це дозволить визначити напрями й цілі подальшої роботи над собою.

Темперамент і характер дитини дошкільного віку

Основою індивідуальності дитини є її природні особливості, обумовлені комбінаціями генів, певними анатомо-фізіологічними особливостями організму, головного мозку, органів чуття, властивостями нервової системи (типом вищої нервової діяльності, який є фізіологічною основою темпераменту).

Про належність дитини до певного типу темпераменту можна зробити висновок на основі аналізу її діяльності, поведінки, реакцій на різні впливи. Що менша дитина, то простішою і надійнішою є ця класифікація. Тип вищої нервової діяльності визначає не її зміст, а те, якою буде дитина, – спокійною, зібраною, мобільною чи метушливою, імпульсивною, хаотичною.

Темперамент (лат. Temperamentum – співвідношення частин) – стійке поєднання індивідуальних особливостей індивіда, пов’язаних із динамічними аспектами психічної діяльності: інтенсивністю, швидкістю, темпом, ритмом тощо.

Головними типами темпераменту є сангвістичний, холеричний, флегматичний і меланхолічний. Упродовж дошкільного дитинства змінюється співвідношення основних нервових процесів, вікових і типологічних особливостей дитини.

Вікові особливості виникнення і прояву різних властивостей темпераменту дошкільників

Уже з перших днів життя немовлята помітно відрізняються одне від одного, оскільки, як стверджують дослідники (Н. Касаткін), немає двох дітей з абсолютно однаковими властивостями нервової системи. Вони різняться спершу тим, як засинають і як переходять від сну до неспання. Типологічні відмінності дітей старшого віку особливо помітні в іграх, побутових справах, спілкуванні з дорослими й однолітками. Комбінація властивостей темпераменту виникає не відразу, а розгортається у певній послідовності, яка залежить від загальних закономірностей дозрівання нервової системи, ендокринного апарату, від специфічних закономірностей кожного типу темпераменту.

Тип темпераменту (симптомокомплекс властивостей) проявляється не з моменту народження, а з розвитком основних властивостей нервової системи. Перші ознаки темпераменту нормальної здорової дитини виявляються у тому, скільки і як вона кричить протягом доби, наскільки інтенсивні і швидкі смоктальні рухи, скоординовані перші спонтанні рухи.

Поступове формування темпераменту полягає у виникненні його властивостей у різному віці: тривожність (підвищена збудливість, страх) – у перші місяці життя; імпульсивність – на початку 2-го року життя; агресивність – у 2,5 роки. Не всі притаманні дорослій людині психічні властивості певного типу темпераменту і обумовлені ним індивідуальні психологічні якості помітні у дитячому віці.

Специфічними віковими особливостями нервової системи у переддошкільному і дошкільному дитинстві є слабкість, неврівноваженість збуджувального і гальмівного процесів, висока чутливість. Тому індивідуальні особливості темпераменту, що залежать від вікових особливостей, не вирізняються із загального фону. Нервова система у молодших дошкільників має багато ознак слабкого типу, що зумовлено їх віком. Це проявляється у швидкому виснаженні, низькій працездатності, підвищеній збудливості і чутливості, що зумовлює неадекватну поведінку, оскільки сила реакцій дитини не відповідає силі подразника. Наприклад, у відповідь на спокійне зауваження дорослого вона плаче, викрикує образливі слова. Через підвищену збудливість діти під впливом емоційно насиченої ситуації (на святі, у театрі) кричать, встають зі своїх місць, порушують правила поведінки. Нерідко емоційні перевантаження дезорганізовують їхню поведінку. Мистецтво педагога полягає в тому, щоб захистити нервову систему дитини від перенапруження, забезпечити допустиму силу спрямованих на неї стимулів.

Знижена працездатність спричинює втомлюваність. Вона настає швидше, якщо діяльність не цікава, передбачає часту зміну подразників, багато нової інформації, складні або нездійсненні види діяльності, відбувається в численній групі. Перевтому спричинює також надто тривала концентрація уваги малюка на одному виді діяльності, її симптомами є зникнення у дитини інтересу до роботи, млявість, безініціативність, неуважність, розсіяний погляд, некоординовані рухи. Дорослий, вчасно помітивши ознаки перевтоми, повинен подбати про відпочинок малюка, чергування різних видів діяльності (розумових з практичними). Нерідко для запобігання втомі він залучається до діяльності дитини, допомагає швидше її завершити, а потім пропонує завдання, яке вимагає тривалішої активності.

Стійкість, працездатність нервової системи до 7–8-ми років досягає максимальної величини і пізніше майже не змінюється.

Для 7-річної дитини характерна слабкість збудження і гальмування, що проявляється у низькій витривалості, швидкій втомлюваності, оперативному виникненні охоронного гальмування – загальмовування дій під впливом подразника. Якщо дитина раптом починає порушувати правила, перестає слухати дорослого, брати участь у спільній діяльності, це означає, що її нервова система перевантажена і потребує відпочинку. Слабкість гальмування проявляється передусім у порушенні заборон, імпульсивності поведінки (наприклад, малюк вихоплює іграшку в товариша, залазить у калюжу, з’їдає чужу цукерку, знаючи, що цього робити не можна). Це особливо виражено у ранньому і молодшому дошкільному віці. З подорослішанням виникають стримувальні психологічні механізми, пов’язані з виконанням норм і правил поведінки. Дисциплінованість, організованість, відповідальність починають впливати на властивості темпераменту і змушують дитину стримувати імпульсивні бажання. Слабкістю гальмування обумовлені і передчасні реакції (наприклад, під час естафет, рухливих ігор малюк починає дію, не дочекавшись сигналу).

У дошкільному дитинстві процеси збудження і гальмування неврівноважені, тому поведінка дитини має ознаки темпераменту холерика. Неврівноваженість проявляється в нестійкості, мінливості реакцій, низькому контролі за своїми діями, частих змінах настрою, імпульсивності, легкому руйнуванні стереотипів поведінки. Зміна звичної обстановки погіршує самопочуття, спричинює захворювання, руйнування сформованих культурно-гігієнічних навичок, які, щоб стати стійкими, вимагають постійного підкріплення.

До вікових особливостей дітей дошкільного віку належить і більш швидке, ніж у дорослих, відновлення сил. У дошкільників (особливо молодших) слабко виражена і така властивість нервових процесів, як інертність. хня поведінка ситуативна, вони погано пристосовуються до будь-яких незручностей, обмежень у часі, часто забувають обіцянки. Звички дітей дуже нестійкі і швидко руйнуються.

З часом змінюється характер рухливості нервових процесів, який залежить у дитини від вікової слабкості, неврівноваженості збудження і гальмування, а також від своєрідного співвідношення сильного і швидкого поширення (гальмування) збудження (явище іррадіації) з дуже слабкою і повільною концентрацією цих процесів.

Із зміною співвідношення основних нервових процесів змінюється і співвідношення вікових і типологічних особливостей дитини. Старший дошкільник з урівноваженим типом нервової системи більш урівноважений, ніж раніше.

Для дитини характерне поєднання неврівноваженості зі слабкістю обох нервових процесів (збудження і гальмування). Вікові закономірності дозрівання властивостей загального типу, який у дошкільному віці характеризується відносною слабкістю, недостатньою інертністю і неврівноваженістю процесів збудження і гальмування, дають підстави стверджувати про існування специфічного вікового типу нервової системи у дітей.

Співвідношення спадкового і набутого у темпераменті дитини

Сила, інертність, рухливість нервових процесів мають спадковий характер. Для вивчення ролі спадковості у походженні темпераменту використовують близнюковий метод. Дані, отримані при зіставленні властивостей темпераменту в однояйцевих і різнояйцевих близнюків, які виховуються в різних і однакових умовах, підтверджують роль спадковості у походженні деяких властивостей темпераменту “(інтроверсії – екстраверсії, нейротизму, афективності). Основою спадковості темпераменту є полігенний механізм – обумовленість однієї складової ознаки багатьма генами, дія яких сумується в ознаці. Спадковий фактор поширюється на комплекс властивостей, а не на кожну з них окремо.

Водночас учені не заперечують зміни властивостей типу нервової системи, оскільки, як стверджував І. Павлов, “поведінка людини обумовлюється не лише вродженими властивостями нервової системи, але й впливами на її організм під час виховання і навчання, а також цілеспрямованим і систематичним тренуванням нервових процесів”. Враховуючи це, вихователь може спрямовувати діяльність дітей, сприяти тренуванню у них потрібних властивостей нервової системи. Тому навіть збудливий тип, якому притаманні сильні збуджувальні процеси, завдяки тренуванню може розвинути здатність до сильного гальмування. Окремі властивості темпераменту можуть змінитися через різке погіршення побутових і матеріальних умов, тяжкі захворювання, під впливом трагічних подій у сім’ї, а також унаслідок виховної роботи.

Мінливість темпераменту в дошкільному віці різноманітна за формами, наділена специфічними ознаками. У дошкільників зміни темпераменту можуть стосуватися окремих його властивостей, загальної структури або типу загалом (у ранньому віці).

Фізіологічною передумовою змін темпераменту дошкільників є висока пластичність нервової системи дітей, її піддатливість різним впливам. Причинами цього є несформованість типу вищої нервової діяльності, недостатньо виражена сила нервових процесів і особливо активного коркового гальмування.

Психологічна передумова мінливості темпераменту полягає у підвищеній вразливості дітей, схильності до наслідування, слабкій опосередкованості темпераменту рисами особистості. Під впливом умов життя, завдяки пластичності і сприйнятливості нервової системи у вродженому типі вищої нервової діяльності з’являються різні набуті якості. Розмежувавши ці складові, можна розробити систему вправ для тренування типу нервової системи: не перебудовувати тип, а лише змінити певні його риси, що має велике значення для виховання.

Психологічні особливості дітей різних типів темпераменту

Чітко вираженого типу темпераменту не існує. Він відображається на характері, волі, мисленні, пізнавальній діяльності дитини. Темперамент не є сталою властивістю особистості, він змінюється залежно від умов її життя і виховання. Кожний тип темпераменту має свої переваги та недоліки. Для правильної організації виховання, боротьби з недоліками і поліпшення спілкування дитини з людьми необхідно знати, до якого типу темпераменту вона належить. Кожному темпераменту відповідає певний тип нервової системи. Уміння його визначати необхідне для правильного спрямування розвитку особистості дошкільника, розуміння особливостей його поведінки, запобігання небажаним реакціям дитини тощо.

Для визначення типу нервової системи послуговуються такими показниками:

1. Сила збудження – пізнавальна, розумова активність, схильність до нового, невідомого, складного; загостреність процесів сприймання і мислення; вміння швидко переходити від однієї діяльності до іншої, робити перерви в роботі, точно висловлювати думку.
2. Сила гальмування – здатність зосереджуватися, протидіяти стороннім подразникам, робити перерви в роботі, точно висловлювати думку.
3. Рухливість нервових процесів – здатність до переключення з однієї справи на іншу, дій у незвичних умовах, швидкість розумових дій, готовність до розумового напруження.
4. Урівноваженість – рівномірне, відносно легке виконання роботи, спокій.

Зважаючи на ці показники, виокремлюють чотири основні типи вищої нервової діяльності, які відповідають певному типу темпераменту: а) сильний, урівноважений, рухливий (сангвінік); б) сильний, урівноважений, інертний (флегматик); в) сильний, неврівноважений (холерик); г) слабкий (меланхолік).

Психологічні характеристики дітей сангвінічного темпераменту. Діти, яким притаманний сангвістичний тип темпераменту, енергійні, активні, життєрадісні, комунікабельні, поступливі, швидко схоплюють нове і цікаве, легко переносять невдачі. Вони без проблем пристосовуються до нових умов, вступають у контакти з іншими дітьми, знаходять товаришів у будь-якій ситуації. При цьому можуть і керувати, і підкорятися. Швидко освоюються в дошкільному закладі, відразу почувають себе, як удома. Без особливих труднощів засинають і прокидаються після сну, переходять від рухливих ігор до занять, і навпаки.

Дітям-сангвінікам притаманне голосне, швидке, чітке й емоційно виразне, урівноважене мовлення. Їхня комунікабельність сприяє дружньому ставленню до них дорослих, тому за зовнішньою формою поведінки сангвініків можуть приховуватися риси характеру, про які невідомо оточуючим.

Нервова система сангвініка пластична, він легко переключається з однієї діяльності на іншу, переходить від веселих розваг до серйозної справи. Ця властивість відіграє як позитивну роль (безпроблемне включення в нову діяльність), так і негативну (формуються такі риси, як непосидючість і поверховість). Тому у вихованні такої дитини необхідно дбати про формування стійкості поведінки, інтересів, нахилів. У ставленні до неї важливо виявляти вимогливість, контролювати дії і вчинки, залучати до творчої діяльності. Поблажливість до незначних порушень порядку (не прибрав іграшки, не поклав на місце одяг) швидко змінює звички, для закріплення яких було витрачено багато часу і зусиль, оскільки такі риси, як зібраність, акуратність, формуються у сангвініків дуже важко порівняно з дітьми інших типів.

Сангвініків приваблює усе нове, у них швидко формується здатність навчатися, легко виробляються нові вміння і навички і перетворюються набуті. Вони працелюбні, легко переносять нетривалі навантаження, відновлюють працездатність, оволодівають довільною регуляцією власної поведінки. Для підтримання активності таких дітей їх необхідно стимулювати новизною справи. Одноманітні, інертні ситуації втомлюють, знижують їхню увагу, підвищують ризик відволікання на сторонні подразники, що негативно позначається на загальній працездатності дитини. Як тільки діяльність втрачає для неї привабливість, вона її припиняє, переключається на іншу. У таких ситуаціях обов’язково потрібно домогтися закінчення розпочатої справи з позитивним результатом (наприклад, не дозволяти малювати наступний малюнок, поки не закінчений попередній). Для підтримання інтересу до діяльності корисно застосовувати заохочувальні стимули. За недбало виконаної роботи слід дати завдання зробити її заново.

Почуття у дітей-сангвініків виникають швидко й активно проявляються. На ситуацію реагують активно, виразно, але не втрачають самовладання, здатності бачити і чути іншого, не лише себе, навіть у гостро конфліктній ситуації. За позитивних стимулів діти радіють, сміються, за негативних – нерідко плачуть. Їхній загальний емоційний тонус частіше мажорний, вони рідко вередують, не схильні до афективних реакцій.

Для таких дітей корисний розмірений ритм щоденного життя, однак швидший, ніж у дорослих, оскільки вони не можуть довго зосереджуватись на одному об’єкті, через що їх часто вважають легковажними. Виховувати дітей-сангвініків потрібно на основі довірливих дружніх стосунків, за яких дорослий невимушено керує формуванням у них потрібних новоутворень. Почуття любові до близьких дорослих є джерелом їхньої творчості, позитивно впливає на активність, творчий пошук, значно поліпшує результативність діяльності.

Психологічні характеристики дітей флегматичного темпераменту. Діти флегматичного темпераменту спокійні, не схильні до поспіху, послідовні і ґрунтовні у справах, з низькою емоційністю, невиразною, стриманою мімікою, їм потрібен час, щоб правильно відреагувати на будь-який вплив. Повільно і з труднощами вони адаптуються до нових умов життя. Важко пристосовуються до дошкільного закладу, нового режиму і вимог. Нелегко їм даються розлука а батьками, знайомство з дітьми. У звичній обстановці вони без примусу, спокійно дотримуються правил поведінки, акуратно і старанно справляються зі знайомою роботою. У всіх справах флегматикам заважає млявість, повільний темп дії, знижена активність. Такі діти легко засинають і багато сплять, їхнє мовлення уповільнене, спокійне, рівномірне, часто із паузами, без яскравих емоцій, міміки, жестів. На запитання вони відповідають не відразу.

Діти-флегматики повільно реагують на новизну. Необхідність включатися в нову діяльність викликає в них розгубленість, нерідко – переляк. Не менш повільно, але надійно формуються у них навички і звички, тому змінювати їх надзвичайно важко. Такі діти надають перевагу спокійним іграм (режисерським, настільним), уникають занять, пов’язаних з руховими навантаженнями. Вони легко дисциплінуються у звичній обстановці, хворобливо переживають її порушення, як і порушення режиму дня, сформованих стереотипів. У нових ситуаціях їхня поведінка дезорганізовується.

Флегматики, як правило, працелюбні, хоч трапляються серед них і ледарі. Навчити їх швидких і енергійних дій дуже важко, однак легко сформувати витримку і стійкість. Стриманість, посидючість, зібраність і розміреність дій допомагають їм уникати зривів, підтримувати сталий ритм роботи. Починаючи справу, вони довго працюють, потім невтомно, витривало, зосереджено, не знижуючи працездатності, доводять її до кінця.

Здатність до довільної регуляції поведінки теж формується у них із запізненням, однак ті, хто досяг цього, легко підпорядковуються зовнішнім вимогам. З огляду на знижену рухливість нервових процесів для підтримання активної працездатності флегматичних дітей необхідно зацікавити їх запропонованою роботою і підтримати під час її організації.

В емоційній сфері флегматикам притаманна зовнішня байдужість. Вони неголосно сміються, тихенько плачуть, непомітно виражаючи навіть глибокі почуття. Неадекватні емоції проявляють рідко, а конфліктних ситуацій уникають. Однак можуть тривалий час перебувати у стані глибокого емоційного збудження, не демонструючи видимих його проявів.

Іноді педагоги невмотивовано негативно оцінюють дітей флегматичного темпераменту, у сім’ї теж сприймають це як недолік їхнього розвитку, особливо коли батьки і діти належать до різних типів темпераменту.

У вихованні дітей з флегматичним темпераментом слід дотримуватися раціонального режиму і терпіння. Має значення навіть режим сну: таких дітей не слід рано вкладати спати, не варто давати їм досипати уранці, затягувати денний сон. Бажано будити вчасно, не дратуючи, подбати про вмивання їх холодною водою. Не можна надовго залишати їх наодинці, треба дбати про вироблення у флегматичних дітей вміння діяти швидко, енергійно. Батьки і педагоги у спільній діяльності повинні бути зразком для наслідування, непомітно стимулюючи активність дітей, пробуджувати ініціативні дії та інтерес.

Навіть незначні звички дітей-флегматиків перебудувати дуже важко, тому краще попереджувати їх появу, формувати ставлення і дії, доброзичливо і настирливо стимулювати співучасть у справі, емоційно її підкріплювати (радість від добрих учинків, оцінка іншими позитивних дій). Без належного такту, терпіння марно розраховувати на результат. Потрібні вміння, звички виробляються у таких дітей повільно, але назавжди.

Психологічні характеристики дітей холеричного темпераменту. Холерики енергійні, гарячі, запальні, з виразною мімікою, різкими жестами, бурхливими реакціями. У звичайних умовах швидко і без проблем переключаються на нову діяльність, активно беруться за будь-яку справу, іноді одночасно за кілька справ. Легко адаптуються до нових умов життя, активно вступають у спілкування, налагоджують стосунки, мають багато знайомих. Своєю гарячкуватістю, неспокійністю, сварливістю нерідко створюють конфліктні ситуації, однак швидко заспокоюється, не тримають довго образи. Вони чутливі до порушення режиму дня, погано засинають і неспокійно сплять, не можуть стримувати почуття голоду і наполегливо вимагають їжу.

Мовлення дітей-холериків швидке, нерівномірне, нерідко незрозуміле, з коливанням інтонації, багате на міміку і жести. За активного збудження мовленнєвий процес уповільнюється, дитина збивається на паузи, поспішні звуковимови, повтори.

Такі діти активно реагують на новизну, виявляючи при цьому бадьорість, піднесення. Невідоме, труднощі сприяють динамічному пошуку способів розв’язання завдань, а досягнення успіху приносить задоволення. Займаючись цікавою діяльністю, виявляють творче піднесення, наполегливість, силу волі, що приносить їм значні результати. Вони швидко відновлюють сили і знову беруться за складну, але цікаву їм справу, уперто досягаючи мети. Однак це можливо лише у ситуації психологічного комфорту. За інших умов бурхлива активність через різкий спад настрою може змінитися бездіяльністю, роздратуванням, афектацією.

Діти-холерики дуже активні, надають перевагу рухливим іграм з елементами спорту, бігу. Вони охоче беруть участь у заняттях, де можна проявити себе, грають головні ролі в іграх, організовують однолітків, керують ними, нерідко намагаються управляти і дорослими. Дуже не люблять ситуацій, у яких потрібно стримувати себе. Уміння й навички формуються в них довго і важко перебудовуються. Холерики з труднощами переключають і конкретизують свою увагу, їх важко дисциплінувати. Через імпульсивність такі діти часто порушують відомі їм правила поведінки. У роботі з ними потрібні витримка і терпіння. Найкраще добирати для них індивідуальні, малогрупові форми організації діяльності, стимулюючи інтерес до її змісту, дбаючи про емоційно-позитивний фон співпраці.

У дітей холеричного типу швидко спалахують емоційні процеси, різко змінюється емоційний тонус, настрій. Їхні емоції проявляються сильно: вони не плачуть, а голосять; не сміються, а регочуть. Бурхливі прояви емоційних реакцій іноді підштовхують їх до агресивних дій. Таких дітей слід вчити володіти своїми емоціями. Ця здатність виробляється з перших років життя, але дуже повільно і лише за наявності емоційного комфорту.

Розрізняють три категорії дітей-холериків. Першу утворюють фізично здорові, потенційно здібні діти з підвищеною збудливістю (невмотивовані рухи і мовні реакції), яким достатньо задоволення підвищеної потреби в рухах і мовному супроводі всіх своїх дій. Другу – запальні діти, яким притаманні спалахи необгрунтованого збудження; третю – “відчайдушні” пустуни. Представники другої і третьої категорій мають постійно перебувати в полі зору дорослих, які зобов’язані допомогти їм сформувати гальмівні механізми, навички спілкування, ставлення до конфліктних ситуацій, уміння і бажання їх уникати, конструктивно вирішувати, спрямовувати свою енергію на конкретні справи.

У психолого-педагогічній роботі з такими дітьми, крім терпіння, потрібні й уміння спокійно, лагідно і витримано вести себе, навіть під час вибухів дитячого гніву. Моралізування, насмішкуваті зауваження, покарання, вимоги від них обіцянок і клятв недопустимі. Краще на певний час ізолювати дитину, допомогти їй заспокоїтись і спробувати разом з нею обміркувати те, що трапилося. Оцінити власну поведінку повинна сама дитина.

Діти завжди хочуть відповідати очікуванням близьких дорослих, але не всім це вдається. Холерикам – найчастіше, оскільки в них слабка вольова регуляція. Тому дорослим потрібно розуміти це, допомагати дитині гідно подолати свої труднощі, вселяти надію на безконфліктне спілкування за будь-яких умов.

Психологічні характеристики дітей меланхолічного темпераменту. Діти-меланхоліки малоактивні, сором’язливі, замкнуті, з підвищеною вразливістю. Вони дуже чутливі до найменших подразників, сильно реагують на схвалення і осуд, підозрілі. У них швидко настає втома, слабкий гальмівний і збуджувальний процеси. Водночас меланхоліки виявляють здатність співпереживати іншим, пройматися настроєм, втіленим у творах мистецтва.

Болісно і довго вони адаптуються до нових умов життя, зміна яких може бути для них сильним стресогенним фактором. Тому їх необхідно завчасно готувати до змін, сприяти поступовому входженню у нове життя, виявляти особливу чуйність до них.

Переживання глибоких емоційних криз меланхоліками супроводжується фізичними проявами: пересиханням у роті і носі, відчуттям холоду у кінцівках, почервонінням шкіри тощо.

Мовлення їх дуже слабке, приглушене, наближене до шепоту, емоційно невиразне, його темп уповільнений, інертний. Думка часто переривається, вислови залишаються незакінченими.

Під час зустрічей з новим, у проблемних ситуаціях (навіть за необхідності розв’язувати у незвичних умовах знайомі завдання) їх підвищена чутливість переходить у нервозність, що характеризується стурбованістю, напруженістю обличчя, нерівномірним диханням, скутістю рухів, незграбністю, сльозливістю. Часто такі діти докладають багато зусиль, виконуючи завдання, прості для їхнього рівня розвитку, але нові за формою. Меланхоліки не можуть швидко зорієнтуватися, рішуче діяти у новій ситуації, обрати правильне рішення з двох варіантів тощо. Будь-яка новизна збуджує і гальмує їхню активність. Деструктивно впливає на них обстановка у групі дошкільного закладу (кількість дітей, гамір, загальне напруження тощо): прості справи здаються їм складними, навіть легких завдань вони не можуть виконати, бо все раптом забувають. Одні з них стають зовсім млявими, пасивними, інші – дратівливими, крикливими. Невдачі пригнічують меланхоліків, породжують навіть підвищення температури, втрату апетиту, сну тощо.

У роботі з дітьми-меланхоліками важливі вмотивована вимогливість, оптимальні темп і форми пояснення, своєчасна допомога, запобігання невдачам, емоційна підтримка, схвальна оцінка вдалих ініціативних спроб. Водночас недопустимі суворі зауваження, підвищений тон висловлювань з приводу невдач, необачних вчинків тощо. У сприятливій атмосфері такі діти здатні до високої пізнавальної активності, можуть досягти хорошого результату в доступній і цікавій їм діяльності. Однак вони втомлюються швидше від інших дітей, а тому потребують певного душевного спокою для відновлення працездатності. Відпочивши, повторивши і закріпивши засвоєний матеріал, вони почувають себе впевненіше, самостійніше, вільніше, радіють своїм досягненням. Інтерес до змісту діяльності компенсує слабкість їхньої нервової системи. За емоційного комфорту у взаєминах з дорослими і партнерами вони можуть максимально виявити свої здібності, досягти високих результатів.

Найвразливішою у дітей-меланхоліків є емоційна сфера. Підвищена чутливість допомагає їм помічати найменші зміни в настроях і поведінці людей, емоційно відгукуватися на них. Слухання казок, оповідань, перегляд фільмів тощо викликають глибокі і яскраві переживання, які рідко отримують зовнішнє вираження, оскільки постійне емоційне напруження забирає у них багато сил. Бажано не залишати їх наодинці зі своїми думками.

Меланхоліки важко вступають у комунікації з новими дітьми. У будь-якій незнайомій ситуації тримаються осторонь, не виявляють ініціативи і не відповідають на пропозиції інших включитися у спілкування. Оптимальною ситуацією для них є домашня обстановка в оточенні небагатьох близьких людей. У таких умовах вони проявляють глибину почуттів, оцінок, міркувань, гармонійність взаємин тощо.

Через підвищену чутливість і вразливість вони потребують постійного захисту. Схильність до придумування страхів, боязнь невдач навіть у знайомих справах, навіюваність паралізують їхню волю, не дають змоги реалізуватися здібностям і можливостям. Проте це не означає, що таких дітей слід відгородити від серйозних життєвих ситуацій. Соромитися, боятися, по-своєму страждати у відповідних ситуаціях вони будуть усе життя, завжди хотітимуть, щоб ніхто цього не помітив. З огляду на це потрібно якомога частіше відволікати дитину від тривожних думок, емоцій, переключати увагу на цікаву діяльність, сприяти позитивним радісним переживанням, усвідомленню власної значущості, визнанню своїх зусиль, сприйняттю схвальних оцінок своєї діяльності, вчинків, здібностей. Бажано, щоб вони мали змогу задовольнити потребу у спілкуванні з близькими, реалізувати готовність прийти на допомогу, здатність на справжнє співчуття, милосердя тощо.

Характер дитини

Індивідуальна своєрідність дитини виявляється як у її темпераменті, так і в характері, що включає в себе погляди, інтереси, думки дитини, їх зміст (те, чим вона керується, як ставиться до себе). Зміст поведінки найбільше характеризує людину, адже кожна особистість має свій психічний склад, манеру поведінки, спосіб дій і характер, який формується протягом усього її життя, змінюється, розвивається залежно від оточення і виховання.

Характер (грец. Charakter – ознака, прикмета) – індивідуальне поєднання істотних властивостей особистості, що виявляються в її поведінці і діяльності, у ставленні до суспільства, праці, колективу, до себе.

Риси характеру свідчать про шляхи, якими людина досягає певних цілей, тобто про специфічну психологічну стратегію її поведінки. У дорослої людини поведінка є складним поєднанням вищої нервової діяльності і життєвого досвіду. Цим зумовлений вплив типу нервової системи на вироблення характеру дитини. Психологи стверджують, що темперамент і характер особистості є нерозривною єдністю, що обумовлює її властивості. Однак темперамент (тип нервової системи) має вроджену основу, а характер формується упродовж життєдіяльності. Він охоплює багато компонентів, що постають як єдине ціле, тому жодну притаманну дитині (дорослій людині) рису не можна розглядати відокремлено від інших якостей її характеру. Характер визначається сукупністю всіх рис, які виявляються в діях і вчинках (як діє людина за різних умов, як досягає своєї мети, якими є її прагнення).

Основними компонентами характеру є: життєва спрямованість (потреби, інтереси, переконання); розумові якості (спостережливість, розважливість, гнучкість розуму), емоційні (зміст і спрямованість почуттів), вольові (виразність, постійність, твердість, здатність долати труднощі, рішучість, сміливість, наполегливість, цілеспрямованість); звички (майже автоматизовані способи діяння). Усі вони взаємопов’язані, час від часу певний компонент домінує у поведінці. Їх поєднання має індивідуальні особливості. Навіть в однієї людини залежно від конкретних умов життя проявляються різні риси характеру. У дошкільному закладі вона може виявляти належний рівень культури спілкування, уміло налагоджувати дружні стосунки, не конфліктувати, а вдома демонструвати протилежний спосіб поведінки. Подібні прояви можуть стосуватися різних аспектів її життєдіяльності.

У двох однакових за характером людей неможлива однакова поведінка, адже з моменту народження вони опиняються під різним впливом (сімейні умови, спосіб виховання, спілкування з родичами, дитячий колектив, довкілля тощо). Все це формує індивідуальні особливості нахилів, інтересів, почуттів, розуму, волі, характеру загалом.

Головну роль у формуванні і розвитку характеру дитини відіграє спілкування з людьми, які її оточують. Перші зачатки та форми поведінки формуються на основі механізму наслідування (дитина наслідує своїх близьких), а також шляхом научіння через емоційне підкріплення.

Сензитивним періодом для становлення характеру вважають вік від двох-трьох до дев’яти-десяти років, коли відбувається активний процес соціалізації як у процесі спілкування з дорослими, так і з ровесниками. Саме в цей період діти відкриті для зовнішніх впливів, наслідують всіх і в усьому. Дорослі мають незаперечний авторитет у дитини, можуть впливати на неї за допомогою слова, вчинків і дій, що створює сприятливі умови для засвоєння та закріплення необхідних форм поведінки.

Важливим для формування характеру дошкільника є стиль спілкування дорослих один з одним та з самим малюком. У першу чергу це стосується спілкування батьків, особливо матері, з дитиною. Те, як вони поводяться з нею, згодом стане способом її поводження зі своїми дітьми, коли вона стане дорослою і буде мати власну сім’ю.

Спочатку в характері формуються такі риси, як доброта, товариськість, чуйність, а також протилежні їм якості – егоїзм, черствість, байдужість до людей.

У дошкільному віці закладаються основи рис характеру, які стосуються праці, – працелюбство, акуратність, відповідальність, наполегливість. Оскільки в цей період провідною діяльністю є сюжетно-рольова гра, то саме в ній формуються і закріплюються відповідні звички. Крім цього, має значення і виконання дитиною доступних видів праці, що повинно стимулюватися та заохочуватися дорослими. Як правило, у характері закріплюються ті риси, які постійно одержують позитивну оцінку.

Формування характеру залежить від активності дитини в життєдіяльності. Процес цей починається в ранньому віці, коли вона мимоволі наслідує від дорослих певні способи поведінки, дій, ставлення до людей, усвідомлює свої можливості, оволодіває рухами, вчиться керувати собою, її організатором, керівником, партнером має бути близька людина, від якої залежить формування основних якостей поведінки, характеру дитини. Важливо, щоб вони своєчасно зосереджували свою увагу на розвитку конкретних якостей характеру з урахуванням новоутворень дитячої психіки. При цьому слід пам’ятати, що поведінка дитини-дошкільника опосередкована образом близьких дорослих, який орієнтує її дії і вчинки, є основою всіх новоутворень, обумовлює утворення механізмів особистісної поведінки, здатності регулювати її. Залежно від конкретних умов виховання і взаємин з близькими дорослими провідну роль у цьому процесі можуть відігравати різні мотиви (безпосередній інтерес до діяльності, її змісту, значущості, честолюбність, амбіції тощо). Цим обумовлені різноманітні індивідуальні особистісні якості дитини.

Темперамент і характер дитини молодшого шкільного віку

Правильне виховання дітей у початкових класах дуже важливе, тому що саме тут закладаються ті психічні якості, на основі яких і формується характер у підлітковому та юнацькому віці.

Багато чого з того, що було сказане в попередніх розділах про виховання психічних процесів і властивостей особистості, може бути віднесене і до формування характеру школяра.

Сучасна освітня система розуміє необхідність урахування індивідуально-психологічних факторів навчання. Вона розглядає учня як суб’єкта навчальної діяльності (Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов та ін.). Суб’єктна позиція передбачає знання й адекватне використання сильних і слабких сторін особистості школяра, що робить необхідним раннє виявлення характерологічних особливостей і пов’язаних з ними специфічних труднощів у навчанні.

У той же час сучасна вікова та педагогічна психологія не має достатньо розробленої теоретичної концепції, яка висвітлює основні закономірності формування особистості та характеру дитини на різних етапах онтогенезу, і має у своєму розпорядженні обмежені емпіричні дані про динаміку дитячого характеру.

Характер у цьому віці тільки формується. Через недостатню сформованість вольових процесів спостерігаються імпульсивність поведінки, капризність, упертість. У поведінці дітей чітко виявляються особливості їхнього темпераменту, зумовлені властивостями нервової системи.

Особливо складний вибір адекватних методів роботи з “важкими” учнями, насамперед тому, що багатозначні критерії, за якими діти зараховуються до “виняткових”, “нестандартних” школярів. У цю категорію входять і неуспішні учні, і діти з різного роду поведінковими порушеннями, і школярі із психічними розладами.

Однак більшість молодших школярів чуйні, допитливі та безпосередні у вираженні своїх почуттів та ставлення.

Головна виховна задача вчителя полягає в тому, щоб прищепити учням норми поведінки, прийняті в нашому суспільстві, виховати у них працьовитість, чесність, правдивість, колективізм та інші якості, які складають моральні норми. Працюючи з дітьми, учитель має уникати нотацій, але не упускати слушної нагоди і вказувати дитині на те, що добре і що погано, мотивуючи кожен раз свої оцінки, роз’яснюючи і наводячи конкретні приклади, близькі й зрозумілі дітям.

Ще більший ефект дає правильно поставлена навчальна робота і праця школяра, а також участь його в суспільному житті. Виконуючи свої обов’язки, учень має проявляти багато вольових, інтелектуальних та емоційних якостей. Окремі риси характеру, необхідні для виконання певної діяльності (навчальної роботи, фізичної праці тощо), формуються насамперед і найкраще саме в процесі самої діяльності. Велику роль при цьому відіграють необхідна вимогливість до учнів і контроль з боку вчителя. Добре ставлення до дітей, вияв педагогічного такту, врахування індивідуальних особливостей кожного школяра, чуйність, розуміння думок і переживань дитини особливо необхідні під час роботи з молодшими школярами.

Матеріали для самостійного вивчення

Інтерактивні аркуші, проміжний контроль знань. Робота на платформі wizer.me.https://app.wizer.me/learn/8LU835

Презентація. Робота на платформі https://www.figma.com/file

https://www.figma.com/file/RSgnmsXlBqFuolNZop9sRu/%D0%9F%D1%81%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F_%D0%A2%D0%B5%D0%BC%D0%B0_15?type=whiteboard&t=UtWwXHpOSN6nVhqX-6

Список використаних джерел

1. Морозов С.М., Музичко Л.В., Тімакова А.В. Психодіагностика : опитувальники. Методика та практика застосування : навч.-метод. посібник. – Київ : Інститут післядипломної освіти КНУ ім. Т. Шевченка, 2005. – С. 138–
2. Пашукова Т.І., Допіра А. І., Дьяконов Г.В. Практикум із загальної психології. – Київ : Т-во «Знання», КОО, 2006. – С. 114–
3. Психологія / За ред. Ю.Л. Трофімова. – Київ : Либідь, 2003. – С. 103–

У лабіринтах психології особистості : Світ психічних явищ / Авт.-упоряд. О.В. Тимченко, В.Б. Шапар. – Харків : Прапор. 1997. – С. 312–335.