Текст: лекція «Розвиток особистості дошкільника»

1. Зміст мотивів поведінки: формування системи мотивів.

 Найважливішим особистісним механізмом, який формується в цей період, вважається супідрядність мотивів. Вона з’являється на початку дошкільного віку і потім послідовно розвивається.

Саме з цими змінами в мотиваційній сфері дитини пов’язують початок становлення її особистості. Всі бажання дитини раннього віку були однаково сильними і напруженими. Кожне з них, стаючи мотивом, який спонукає і спрямовує поведінку, визначало ланцюг негайних дій. Якщо різні бажання виникали одночасно, дитина опинялася в майже невирішуваній для неї ситуації вибору.

Мотиви дошкільника набувають різної сили і значущості. Уже в молодшому дошкільному віці дитина порівняно легко може прийняти рішення у ситуації вибору одного предмета із декількох. Невдовзі вона вже може стримати свої безпосередні спонукання, наприклад, не реагувати на привабливий предмет. Це стає можливим завдяки більш сильним мотивам, які виконують роль “обмежувачів”. Цікаво, що найбільш сильний мотив для дошкільника – заохочення, одержання нагороди. Більш слабкий – покарання (у спілкуванні з дітьми це, в першу чергу, виключення з гри), ще слабший – власне обіцянка дитини. Вимагати від дітей обіцянок не тільки марно, але й шкідливо, оскільки вони не виконуються, а низка невиконаних завірянь і клятв підкріплює такі особистісні риси, як необов’язковість і безтурботність. Найслабшим виявляється пряма заборона якихось дій дитини, не підсилена іншими додатковими мотивами, хоча саме на заборону дорослі часто покладають великі надії. Стримуванню безпосередніх спонукань дитини сприяє присутність дорослого або інших дітей. Спочатку дитині потрібно, щоб хтось був поряд, контролював її поведінку, а залишившись на самоті, вона поводить себе більш вільно, імпульсивно. Потім, відповідно до розвитку плану уявлень, вона починає стримуватися при уявному контролі: образ іншої людини допомагає їй регулювати свою поведінку. Завдяки розвитку механізму супідрядності мотивів, старші дошкільники легше обмежують свої безпосередні бажання, ніж молодші, але це завдання залишається досить складною протягом усього періоду.

Найбільш сприятливі умови для підкорення спонукань дитини правилам поведінки, як уже відомо, створюються в рольовій грі. Життя дошкільника більш різноманітне, ніж життя в ранньому віці. Дитина включається в нові системи відносин, нові види діяльності. З’являються, відповідно, і нові мотиви. Це мотиви, пов’язані із самооцінкою, самолюбством, які формуються, – мотиви досягнення успіху, змагання, суперництва; мотиви, пов’язані із моральними нормами, які в цей час засвоюються, та ін. Для розвитку різноманітних неігрових видів діяльності, значення яких зростає на наступному віковому етапі, особливо важливі інтерес до змісту діяльності і мотивація досягнення.

На прикладі мотивації досягнення чітко прослідковується зміна мотивації протягом дошкільного дитинства. На мотивацію та ефективність виконуваних дитиною дій впливають ті окремі успіхи і невдачі, з якими вона стикається. Молодші дошкільники не особливо чутливі до цього. Середні дошкільники вже переживають успіх і неспіх. Але якщо успіх впливає позитивно на роботу дитини, то невдача – завжди негативно: вона не стимулює продовження діяльності і прояв настійливості. Наприклад, дитина намагається зробити аплікацію із кольорового паперу. їй вдалося вирізати щось, що віддалено нагадує квітку, і, задоволена результатом, вона з ентузіазмом починає приклеювати її на картон. Якщо ж тут її спіткає невдача – клей то зовсім не капає, то б’є фонтаном, і весь папір вкриває липка калюжа, – дитина все кидає, не бажаючи ні виправляти, ні переробляти заново роботу. Для старших дошкільників успіх залишається сильним стимулом, але багатьох із них спонукає до діяльності і неуспіх. Після невдачі вони намагаються подолати труднощі, які виникли, досягти потрібного результату і не збираються “здаватися”. В цей період починає складатися індивідуальна мотиваційна система дитини. Різноманітні мотиви, притаманні їй, набувають відносної стійкості. Серед цих відносно стійких мотивів, які мають різну силу і значущість для дитини, виділяють домінуючі мотиви – ті, що мають перевагу в мотиваційній ієрархії, яка формується. Проте це домінування ще не зовсім стійке, воно може проявлятися по- різному в різних видах діяльності і в різних умовах. Головне досягнення дошкільного дитинства – супідрядність мотивів, а побудова стабільної мотиваційної системи, яка починається в цей час, буде завершуватися в молодшому шкільному і підлітковому віці.

Дошкільник починає засвоювати етичні норми, прийняті в суспільстві. Він вчиться оцінювати вчинки з точки зору норм моралі, підкоряти свою поведінку цим норм. Внаслідок чого у нього з’являються етичні переживання. Спочатку дитина оцінює тільки чужі вчинки – інших дітей або літературних героїв, не вміючи оцінювати власні. Сприймаючи, наприклад, казку, молодший дошкільник не усвідомлює причини свого ставлення до різних персонажів, глобально оцінює їх як хороших або поганих. Поступово емоційне ставлення та етична оцінка починають диференціюватися. В середньому дошкільному віці дитина оцінює дії героя незалежно від того, як вона до нього ставиться, і може обґрунтувати свою оцінку, виходячи із взаємин персонажів казки чи оповідання. В деяких випадках саме емоційне ставлення до героя визначається етичною оцінкою його дій. Старші дошкільники починають судити про вчинки не тільки за їх результатами, але й за мотивами; їх захоплюють такі складні етичні питання, як справедливість, нагороди, відплата за вчинене зло і т. п.

У другій половині дошкільного дитинства малюк набуває здатності оцінювати і свою поведінку, намагається діяти відповідно до тих моральних норм, які вона засвоює. Виникає перше почуття обов’язку, яке проявляється в найбільш простих ситуаціях. Воно виростає із почуття задоволення, яке відчуває дитина, здійснивши схвальний вчинок, і почуття незручності після несхвалених дорослими дій.

Починають дотримуватися елементарні етичні норми у відносинах з дітьми, хоча й вибірково. Дитина може безкорисливо допомагати ровесникам, яким симпатизує, і проявляти щедрість до того, хто викликав у неї співчуття. Психологами доведено, що засвоєння етичних норм і соціалізація моральної поведінки дитини відбувається швидше і легше за певних відносин у сім’ї. У дитини повинен бути тісний емоційний зв’язок хоча б з кимось одним із батьків. Діти з більшим бажанням наслідують турботливих батьків, ніж байдужих. Крім цього, вони приймають стиль поведінки і настанови дорослих, часто спілкуючись і включаючись в спільну з ними діяльність. У спілкуванні з безумовно люблячими їх батьками вони отримують не тільки позитивні або Негативні емоційні реакції на свої вчинки, але й пояснення, чому одні дії потрібно вважати хорошими, а інші поганими. Все це призводить до більш раннього усвідомлення етичних норм-поведінки. Засвоєння норм моралі, так само як і емоційна регуляція дій, сприяє розвитку довільної поведінки дошкільника.

2. Самосвідомість і самооцінка у дітей дошкільного віку.

 У ранньому віці можна було спостерігати лише витоки самосвідомості дитини. Самосвідомість формується до кінця дошкільного віку завдяки інтенсивному інтелектуальному й особистісному розвитку, вона зазвичай вважається центральним новоутворенням дошкільного дитинства.

Самооцінка з’являється у другій половині періоду на основі початкової суто емоційної самооцінки (“я хороший”) і раціональної оцінки чужої поведінки. Дитина набуває спочатку вміння оцінювати дії інших дітей, а потім – власні дії, моральні якості та уміння. Про моральні якості дитина судить, головним чином, за своєю поведінкою, яка або узгоджується з нормами, прийнятими в сім’ї і групі ровесників, або не вписується в систему цих відносин. Тому її самооцінка тому практично завжди співпадає із зовнішньою самооцінкою, перш за все – оцінкою близьких дорослих. Оцінюючи практичні вміння, 5-річна дитина перебільшує свої досягнення. До 6 років зберігається завищена самооцінка, але в цей час діти хвалять себе уже не в такій відкритій формі, як раніше. Не менше половини їх суджень про свої успіхи містять якесь обґрунтування. До 7-ми років у більшості самооцінка вмінь стає більш адекватною. В цілому самооцінка дошкільника дуже висока, що допомагає йому оволодівати новими видами діяльності, без сумніву і страху включатися в заняття навчального типу при підготовці до школи. В той же час більш диференційовані уявлення про себе можуть бути більш або менш правильними. Адекватний образ “Я” формується у дитини при гармонійному поєднанні знань, отриманих нею із власного досвіду (що я можу зробити, як я вчинив) та із спілкування з дорослими і ровесниками.

М. І. Лісіна прослідкувала розвиток самосвідомості дошкільників залежно від особливостей сімейного виховання. Діти з точними уявленнями про себе виховуються в сім’ях, де батьки приділяють їм досить багато часу; позитивно оцінюють їх фізичні та розумові дані, але не вважають рівень їх розвитку вищим, ніж у більшості ровесників; прогнозують гарну успішність у школі. Цих дітей часто заохочу- ють, але не подарунками; карають, в основному, відмовою від спілкування. Діти із заниженими уявленнями про себе ростуть в сім’ях, в яких з ними не займаються, але вимагають слухняності; низько оцінюють, часто докоряють, карають, іноді у присутності сторонніх; не чекають від них успіхів у школі і значних досягнень у подальшому житті. Дітей із завищеними уявленнями про себе в сім’ях вважають більш розвиненими, ніж їх ровесників; часто заохочують, в тому числі подарунками, хвалять при інших дітях і дорослих та рідко карають. Батьки впевнені у тому, що в школі вони будуть відмінниками. Таким чином, дошкільник бачить себе очима близьких дорослих, які його виховують. Якщо оцінки й очікування в сім’ї не відповідають віковим та індивідуальним особливостям дитини, її уявлення про себе будуть викривленими.

Ще одна лінія розвитку самосвідомості – усвідомлення своїх переживань. Не лише в ранньому віці, але і в першій половині дошкільного дитинства дитина, маючи різноманітні переживання, не усвідомлює їх. Її емоції та почуття можна було б передати так: “мені радісно”, “мені сумно”. В кінці дошкільного віку дитина орієнтується в своїх емоційних станах і може виразити їх словами: “я рада”, “я засмучена”, “Я сердита”.

Для цього періоду характерна статева ідентифікація: дитина усвідомлює себе як хлопчика чи дівчинку. Діти оволодівають уявленнями про відповідні стилі поведінки. Більшість хлопчиків намагаються бути сильними, сміливими, мужніми, не плакати від болю або образи; багато дівчаток – охайними, діловитими в побуті і м’якими або кокетливо-вередливими у спілкуванні. До кінця дошкільного віку хлопчики і дівчатка грають не в усі ігри разом, у них з’являються специфічні ігри – тільки для хлопчиків і тільки для дівчаток. Починається усвідомлення себе в часі. В старшому дошкільному віці дитина пам’ятає себе в минулому, усвідомлює в теперішньому та уявляє себе в майбутньому: “коли я була маленькою”, “коли я виросту велика” тощо.

3. Особливості емоційно-почуттєвої сфери дошкільника, основні напрямки її розвитку.

 Дошкільному дитинству притаманні в цілому спокійна емоційність, відсутність сильних афективних спалахів і конфліктів з незначних причин. Цей новий відносно стабільний емоційний фон визначає динаміка уявлень дитини.

Динаміка образних уявлень – більш вільна і м’яка порівняно з афективно забарвленими процесами сприймання в ранньому дитинстві. Раніше перебіг емоційного життя дитини зумовлювали особливості тієї конкретної ситуації, в яку вона була включена: володіє вона привабливим предметом або не може його отримати, успішно вона діє з іграшками або у неї нічого не виходить, допомагає їй дорослий чи ні і т. д. Тепер поява уявлень дає можливість дитині відволіктися від безпосередньої ситуації, у неї виникають переживання, з нею не пов’язані, і труднощі, які виникають тут же, сприймаються не так гостро, втрачають свою попередню значущість.

Отже, емоційні процеси стають більш урівноваженими. Але із цього зовсім не випливає зниження насиченості, інтенсивності емоційного життя дитини. День дошкільника настільки наповнений емоціями, що до вечора він може, стомившись, дійти до цілковитого знесилення.

В дошкільному віці бажання, спонукання дитини по’єднуються з її уявленнями, і завдяки цьому спонукання перебудовуються. Відбувається перехід від бажань (мотивів), спрямованих на предмети ситуації, що сприймається, до бажань, пов’язаних із предметами, які уявляються, знаходяться в “ідеальному” плані. Дії дитини вже не пов’язані прямо з привабливим предметом, а будуються на основі уявлень про предмет, про бажаний результат, про можливість його досягти в найближчому майбутньому. Емоції, пов’язані з уявленням, дозволяють передбачати результати дій дитини, задоволення її бажань.

Механізм емоційного передбачення детально описав А. В. Запорожець. Він показав, як змінюється функціональне місце афекту в загальній структурі поведінки. Порівняємо ще раз поведінку дитини раннього віку і дошкільника. До 3-х років переживаються лише наслідки власних дій, їх оцінка дорослою людиною – тобто те, похвалили дитину за зроблене чи покарали. Не виникає переживань з приводу того, заслуговує вчинок схвалення чи засудження, до чого він призведе, ні в самому процесі дії, ні, тим паче, перед ним. Афект виявляється останньою ланкою в цьому ланцюгу подій, що розгортаються.

Ще до того як дошкільник почне діяти, у нього з’являється емоційний образ, який відображає і майбутній результат, і його оцінку з боку дорослих. Емоційно передбачаючи наслідки своєї поведінки, дитина вже наперед знає, добре чи погано вона збирається вчинити. Якщо вона передбачає результат, який не відповідає прийнятим нормам виховання, можливе несхвалення або покарання, у неї виникає тривожність – емоційний стан, здатний загальмувати небажані для оточення дії. Передбачення корисного результату дій і викликаної ним високої оцінки з боку близьких дорослих пов’язане з позитивними емоціями, які додатково стимулюють поведінку. Дорослі можуть допомогти дитині створити необхідний емоційний образ. Наприклад, у дитячому садку вихователь замість того, щоб вимагати негайно прибрати приміщення після бурхливої гри, може розповісти дітям, яку радість викличе їхнє прибирання у молодшої групи, яка прийде після них в сяючу чистотою ігрову кімнату. Побажання, орієнтовані на емоційну уяву дітей, а не на їх свідомість, виявляються більш ефективними. Таким чином, у дошкільному віці відбувається зміщення афекту з кінця на початок діяльності. Афект (емоційний образ) стає першою ланкою в структурі поведінки. Механізм емоційного передбачення наслідків діяльності лежить в основі емоційної регуляції дій дитини. Змінюється в цей період і структура самих емоційних процесів. У ранньому дитинстві в їх склад були включені вегетативні і моторні реакції: переживаючи образу, дитина плакала, кидалася на диван, закриваючи обличчя руками, або хаотично рухалася, викрикуючи безладні слова, її дихання було нерівним, пульс частим; в гніві вона чер-воніла, кричала, стискала кулаки, могла зламати якусь річ, що потрапила під руки, вдарити і т. д. Ці ж реакції зберігаються й у дошкільників, хоча зовні вираження емоцій стає у частини дітей більш стриманим. У структуру емоційних процесів, крім вегетативних і моторних компонентів, входять тепер і складні форми сприймання, образного мислення, уяви, дитина починає радіти і сумувати не лише з приводу того, що вона робить в даний момент, але й з приводу того, що їй ще треба буде зробити. Переживання стають складнішими і глибшими.

Змінюється зміст афектів – розширюється коло емоцій, прита- манних дитині. Особливо важлива поява у дошкільників таких емоцій, як співчуття іншому, співпереживання, – без них неможливі спільна діяльність і складні форми спілкування дітей. Як уже підкреслювалось, розвиток емоційної сфери пов’язаний із формуванням плану уявлень. Образні уявлення дитини набувають емоційного характеру, і вся її діяльність є емоційно насиченою. Все, у що включається дошкільник – гра, малювання, ліплення, констру- ювання, підготовка до школи, допомога мамі в домашніх справах і т. д., – повинне мати яскраве емоційне забарвлення, інакше діяльність не відбудеться або швидко зруйнується. Дитина, в силу свого віку, просто не здатна робити те, що їй нецікаво.

Питання для самоперевірки та самоконтролю:

1. Які мотиви формуються у дітей дошкільного віку?
2. Що таке супідрядність мотивів?
3. Які особливості розвитку свідомості та самосвідомості у дітей дошкільного віку? 
4. Які особливості самооцінки у дошкільників? Вкажіть на особливості її розвитку у дітей дошкільного віку. 
5. Які особливості розвитку емоційної сфери у дошкільника? 
6. Які якості особистості починають формуватися у період дошкільного віку? 
7. Які новоутворення у структурі особистості дошкільника належать до емоційної сфери? Чи правильним є твердження, що особистість формується у дошкільному віці? Доведіть або спростуйте.